Серед видатних українських постатей, які значнo вплинули на світовий науково?технічний прогрес, зокрема Миколи Кибальчича, Юрія Кондратюка, Сергія Корольова, згадують також уродженця села Кунка, що в Гайсинському районі Вінниччини, Стефана (Степана) Джевецького. Цей "русский исследователь и изобретатель", як пишеться в БСЭ, котрий помер 1938 року в Парижі, почав свою творчу діяльність в Одесі неперевершеним конструктором підводних човнів. Ще 1879 року пірнули під воду два човни його конструкції — одномісний та чотиримісний. Вони мали на озброєнні мінні апарати та приводилися в дію силою м'язів через ножний пристрій. На другому човні було вперше застосовано перископ. 1880 року він сконструював перший підводний човен із електродвигуном. Разом з Олексієм Криловим розробив проект субмарини на 120 тонн, із паровими двигунами та екіпажем з 12 осіб. Цей проект здобув першу премію на Міжнародному конкурсі в Парижі. Нове століття С. Джевецький зустрів новим човном "Поштовий", котрий мав єдиний двигун для підводного та надводного ходу. Був відомий Степан Карлович і як конструктор надійних повітряних двигунів, тому його обрали заступником голови повітроплавального відділу Російського технічного товариства. Однак 1892 року його запросили до тодішньої технічної столиці Європи — Парижa...
Діти України ніколи не були жебраками та ледарями. А найталановитіші з них гідно увійшли у світову науку й культуру — згадаймо хоч би українських модерністів початку минулого століття, перед якими ставав на коліна Париж! Доречно згадати тут і "батька російського футуризму", неповторного поета й художника Давида Бурлюка (1882—1967), котрий народився на хуторі Семиротівці Лебединського району Сумської області. Без нього, як запевняють літературознавці, не було б і Володимира Маяковського, до речі, теж українця з походження...
Уже 1991 року Іван Дзюба через журнал "Наука і суспільство" усім нам нагадував про "...внесок українців і в російське мистецтво та літературу, в науку. Досить згадати, — наголошував він, — композиторів Д. Бортнянського та М. Березовського (які є українськими композиторами, хоч їх і "привласнює" Росія), художників Д. Левицького, В. Боровиковського, К. Трутовського, А. Куїнджі, І. Репіна та ін. (аж до К. Малевича); вчених — М. Остроградського, П. Юркевича, О. Потебню, М. Стороженка, М. Ковалевського, Д. Овсянико?Куликовського. К. Ушинського та ін.; письменників — Богдановича, Капніста, Наріжного, Гнідича, Гоголя, Данилевського, Мачтета, Короленка...", — і далі ілюструє неминучий висновок: "...російський історик літератури та суспільної думки О. Пипін писав: "Україна виявила себе діяльною участю в історії російської науки і літератури. Так було в ХVІІ ст., коли київська ученість була збудливою силою для Москви; так було за Петра, який серед українських учених знайшов ретельних помічників реформи; так бувало в нинішньому (ХІХ. — Л. П.) столітті, коли українська стихія ввійшла могутньою течією в російську літературу в творах Гоголя..."
Звичайно, стара слава нову любить. Недавно, зокрема, виповнилося 25?річчя від часу створення першого персонального комп'ютера. Народився він у США, а винайшов його... українець Штефан (Стів) Возняк. Його батько емігрував із Західної України і працював інженером у компанії "Локхід". Штефан був вундеркіндом, іще змалечку захопився електронікою. Запатентував він власний комп'ютер 1976 року під назвою "Еппл 1". Через сім років президент США присвоїв Штефану Возняку найвищу національну відзнаку за прогресивні наукові досягнення. Про свій винахід автор сказав так: "Це була революція, мирна революція. І я щасливий, що був її часткою..."
Цікаві факти українських пріоритетів узагальнив і журналіст Ігор Голод у "Суботній пошті". Повний перелік відкриттів i винаходів уродженців України не помістився б і на всіх сторінках газети, слушно зауважує він і пропонує згадати ще хоч би деякі...
Першу в Європі "малу електронно?обчислювальну машину" сконструював 1951 року академік Сергій Лебедєв із Київського інституту електротехніки. Без неї до комп'ютерів додумалися б значно пізніше.
Найвищу у світі Останкінську телевежу в Москві спорудили за проектом вітряка, розробленого Олександром Шагреєм, який підписувався Юрієм Кондратюком і за чиїми розрахунками США висадили на Місяці астронавтів.
Батареями центрального опалення завдячуємо Василеві Кармазіну, а трамваєм — Федорові Піроцькому.
Міжнародна комісія визнала, з її слів, "здійснення першого в світі телевізійного пересилання за допомогою електронних телевізійних приймачів Борисом Грабовським (сином опального в Росії поета Павла Грабовського) та Іваном Бєлінським 1928 року". Натомість прозваний "батьком телебачення" Владімір Зворикін виготовив кінескоп 1929?го, а електронно?променеву трубку — 1931?го. І не приховував, що придбав на це патенти.
Навіть військова слава Російської імперії, що досягла свого апогею в ХІХ ст., немислима без кількох генералів?українців. Адже давно забутий російськими істориками син козацького сотника із села Прохорівка Полтавської області, котрий народився 21 жовтня 1771 року, Дмитро Неверовський, командуючи 27?ю піхотною дивізією, зірвав блискуче задуманий Наполеоном "бліц?криг" iз Росією. Усе у французів складалося якнайкраще — непереможна кіннота Мюрата, змітаючи все на своєму шляху, летіла, щоб вклинитися між дві російські армії Барклая?де?Толлі та Багратіона, розгромити їх поодинці і тим самим блискавично завершити війну. Однак на шляху до Смоленська, де збирався ночувати, а то й приймати капітуляцію Росії Наполеон, несподівано постала піхотна дивізія, сформована напередодні з новобранців, рекрутованих переважно з України, де навіть поет Іван Котляревський сформував резервний полк.
Наполеон нервував, адже кінні атаки Мюрата захлиналися одна за одною, і маршал, мабуть, вперше почував себе безпорадним перед імператором. Коли ж сам прибув на поле бою, то був вражений. Російську дивізію було вилаштувано в каре, що нагадувало радше військовий табір, бо й справді її обози та все спорядження було всередині. Звідки француз міг знати, що то була бойова тактика запорожців! І його вражало, як воїни дивізії спокійно та неквапно, лише за командою, дружними залпами буквально змітали атаки кіннотників хвиля за хвилею. Сам російський генерал, виблискуючи білою сорочкою в розстебнутому мундирі, літав на коні за спинами цих оборонців і щось вигукав. Мюрат і собі махнув рукою, кидаючи в бій нові ескадрони, та там, де вони, страшно рідіючи від пострілів, усе?таки проривалися до каре дивізії, їх зустрічала щільна щетина багнетів, прорватися через які було неможливо.
15 годин поспіль штурмували французи дивізію Дмитра Неверовського, поки не настала густа чорна ніч. Сорок шалених французьких атак було відбито. На переможну ночівлю в Смоленську Наполеон не потрапив...
Згодом дивізія Дмитра Неверовського прославилася і в Бородинській битві, і в переможному поході Росії в Європу, де наш земляк і загинув. Але хто сьогодні про нього згадує чи навіть щось знає?.. Востаннє про військовий подвиг дивізії генерала Неверовського згадав російський поет Микола Тихонов у лютому 1944 року в журналі "Красноармеец". Радянській імперії потрібні були приклади військового героїзму.
Із тих же років ІІ Світової війни дійшли до нас і легенди про гвардійські "Катюші". Однак про справжнього винахідника такої грізної зброї не заїкався ніхто. І вочевидь тому, що це був... українець, котрий народився 7 листопада 1779 року в селі Лютенька тієї ж Полтавської області і теж у козацькій сім'ї. Його батько Дмитро Засядько був головним гармашем Запорозької Січі, тож і Олександр, як і його старший брат Данило, змалечку жили переказами про славні подвиги козаків, зокрема й про те, як 1516 року палаючі козацькі самостріли (тоді ще не знали слова "ракета") забезпечили блискучу перемогу над ординцями Мелік?Гірея під Білгородом. Однак майстри цієї дивовижної зброї загинули, а з ними — й таємниця її виготовлення. Певно, з огляду на цю прикру подію батько відправив обох синів на навчання до Артилерійсько?інженерного кадетського корпусу.
Училися й служили в армії Засядьки блискуче. Особливо виділявся допитливий та кмітливий Олександр. 15 років він робив військову кар'єру під керівництвом Суворова й Кутузова, брав участь у боях в Італії, Туреччині, Прусії, Німеччині, Франції, зазнав поранень і здобув не тільки високе військове звання, а й золоту почесну шпагу "За хоробрість".
В одному з боїв у Європі Олександр Засядько побачив, як вибухали англійські бойові ракети. Згадав батьківські розповіді про козацьких гармашів і вирішив будь?що розгадати таємницю виготовлення цієї зброї й перевершити пихатих англійців. Та вдалося йому віддатися повністю цій справі лише після смерті батька. Він звільнився з армії, продав родинний маєток і спорудив спеціальну лабораторію для конструювання ракет. Після численних випробувань, шукаючи передовсім підходяще паливо для цих самострільних снарядів, розробив навіть (чи не вперше у світі!) теорію ракетної тяги. І таки домігся свого: створив кілька типів ракет, котрі, на відміну від англійських, були абсолютно вибухобезпечні при складанні та запуску, більше того — йому вдалося розробити й установку, яка запускала водночас шість таких ракет, котрі летіли удвічі далі, аніж англійські, котрі долали лише 2700 метрів. Тоді почав працювати над тим, щоб максимально збільшити дальність їхнього польоту і задовго до Жюля Верна заговорив про політ таких ракет аж... на Місяць.
