Про смисл буття сучасного українця
(Матеріали до лекції, яка була прочитана на замовлення
громадської організації «Поступ» 6 квітня 2011р.).
Сучасні негаразди, кризи – це кризи нашого світогляду, нашого розуміння життя. Якщо погано живемо, то в основному через те, що не про те мислимо, не так думаємо, не те знаємо, не так контролюємо, не таких вибираємо...
Тема пошуку смислу життя є одною із найактуальніших, яка зачіпає, майже кожну людину, яка думає, сповнена пошуків і борінь.
Про зростання затребуваності розуміння проблеми свідчить хоч би дедалі інтенсивніші обговорення її в соціальних мережах Інтернету, в сім'ї, референтних групах, в колі друзів тощо.
В цьому дискурсі тема людського призначення і покликання в житті, особистісного розуміння, що з нами відбувається, – домінує над іншими темами. Сучасне людство, як і ми українці, потерпає через відсутність смисложиттєвостей. Саме через нерозуміння повноти і цільності змісту людського життя як орієнтира людського існування.
Потреба в сенсі життя витікає із метафізичної природи людини. Відомо, що людина має іпостась зовнішню (фізичну, тілесну) та внутрішню – нематеріальну, метафізичну (позафізичну).
На етапі людської історії, коли людина здатна виробляти більше, ніж їй потрібно для споживання, домінантними в її поведінці є вже переважно не фізіологічні потреби як умова виживання, а смисли, цінності, вартості, святості для повноціннішого життя.
Людям життєво необхідно мати цілі, смисли. Лише завдячуючи їм, людина може не піддаватись нудзі. Адже лише, людина на відміну від тварини здатна нудьгувати. Як, до речі, і сяяти від щастя..
Раніше нудьга, або скука, займала зовсім інше місце в житті суспільства та людини, адже людина була втягнута в біолого-економічні ритми виживання. Принизлива злиденність та намагання вибитися з неї наповнювали час і свідомість більшості людей, були додатковим джерелом смисложиттєвої енергії.
Але коли проблеми харчування, житла, безпеки, одяганки поступово відійшли на задній план, то паралельно збільшилась метафізичні запити людини. На багатьох людей все більше тиснуть ознаки відчуття безглуздості життя, особливо на тих осіб, які не вірять у потойбічне життя.
Разом з цим огололилася метафізична затребуваність людини. Більшість людей не знають, чого хочуть. Проте добре думають: те що вони мають – не те, що вони хочуть. Хочуть бути не тими, якими є.
Безумовно на орієнтир людського існування важливий вплив здійснює проекція людських бажань, додаючи рівень незадоволення недостатнім в даний момент їхнім буттям. Все це розігріває в суспільстві інтерес до розуміння смислу (сенсу) буття.
Що ж таке сенс життя? Це запитання вимагає безперервних пошуків відповіді кожною людиною. Ці пошуки і їхня жорстока гострота свідчать про те, що життя не може бути безглуздим. Тут можуть бути такі варіанти.
Перше: життя не має загального сенсу, просто воно дано, людина проживає його як виходить.
Друге: сенс життя полягає в тому, що людина в процесі свого життя, виходячи із своїх природних властивостей, здатна створити, продуктувати жаданий смисл, внести його у свій світ власною діяльностю.
Третє: смисл життя в служінні чомусь вищому, ніж є по відношенню до людини, яке уже сформоване і придатне для застосування;.
Четверте: сенс життя – в повнішому і правильному проживанні людини. До життя потрібно ставитись як до дарунка долі, власного високого проекту, призначення якого – стати Людино з великої букви (або богом – з маленької), розкрити власну потенцію смислу, здатну до відкритого діалогу зі світом, з усіма відомими і невідомими його потенціями та здатностями.
Від відповіді на ці запитання залежить, як складеться наше життя, куди нас веде життєвий шлях – до вершин, до світла чи в пітьму.
Ці питання такі важливі, що уникнути їх просто неможливо. Ухилитися, відвернутись від них нам не вдається. У житті кожного бувають години, коли ці запитання проникають в його свідомість. Людина відчуває, що торкнулася, зачепила таємницю життя. Буття, що досі здавалося таким зрозумілим, раптом постає перед нами безліччю запитань. Нас привели в цей світ. Колись мене не було і, через певну кількість років знов не буде. Який сенс, яка мета того, що я з'явився в цьому світі? Навіщо я тут? Куди веде мій життєвий цикл?
З сивої давнини і до нині людський дух, нашу свідомість привожили дві кардинальні проблеми: по-перше, це – приреченість всіх нас на смерть і наше потаємне бажання безсмертя, зрештою, людська наперед визначена надія на безсмертя; по-друге, це – вкоріненість у нашому бутті зла, злигод і страждань, з одного боку, і наше людське жадання добра, намагання уникнути злигод і страждань, з іншого боку. Таким чином, перед конкретною людиною завжди стоїть світоглядне питання, в центрі якого – сенс її буття. Смерть неминуча і якщо наше життя сповнене злигод і страждань, коли нам за наше добро часто платять «чорною невдячністю», то який сенс такого життя, для чого ми живемо? Щоб стерпіти зло, страждання і в стражданнях померти? Якщо світ сповнений зла, або, як сказано в «Біблії», «лежить у злі», то як може бути у ньому добро, і, отже, як може жити в ньому людина, вище призначення якої чинити не зло, а добро? І чим вона, людина, може виправдати своє буття у світі зла?
Та ці запитання не тільки приходять самі по собі. Ми приречені й свідомо ставити їх перед собою. Ставити і послідовно намагатися, знайти на них відповідь — у цьому полягає суть людини, принаймні по-справжньому освіченої. Бо основу, ядро будь-якої грунтовної освіти становлять самотужки добуті, виборені й сформовані завдяки власним духовним зусиллям, а тому вкорінені в глибинах особистості, світоглядні й життєві засади.
У більшості людей, зокрема й у значної частини так званих освічених людей, світоглядні й життєві засади – це, на жаль, лише результат виховання, традицій і звичаїв, впливу оточення. Багато з тих, хто нині гордо називає себе "сучасною людиною", перебувають у залежності від тієї могутньої влади, яка з-поміж усіх таких влад найважливіша, – від засобів масової інформації. Можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що світоглядні й життєві засади широких кіл освічених українців формуються під їх впливом, особливо електронних, які є, по суті, інформаційно-роз'яснювальним монополістом, «абсолютним авторитетом». Уже зовсім не важливо, хто є носієм інформації, яка передається через ЗМІ: спеціаліст, журналіст чи випадкова людина, яка попала в ефір, оплативши свою присутність в ньому. Люди перестали отримувати об'єктивну і повну інформацію про події та явища, особливо складні, неоднозначні.
І це тоді, коли ми перебуваємо в такому стані, що більшість пересічних людей з найважливіших питань свого буття ледве зводять кінці з кінцями, живуть одним днем, без завтрашньої радості, проникаються думками, що зринають ніби між іншим, додаючи тривог та непевності в собі.
Усе це дає підстави дійти висновку щодо значення самого питання про сенс життя, а також стосовно важливості достатньо дослідити його. У того, хто розглядає питання глибше, спочатку виникають сумніви щодо того чи можна його з'ясувати взагалі.
Але аналіз дискурсу з цієї проблеми показує, що ті, хто її вивчають розходяться лише в питанні, про те, «що саме» становить життєвий сенс? А те, що наше буття має сенс (смисл), – у цьому переконанні всі.
Життя не може не мати сенсу. Бо сенс вбачаємо в усьому, щоб ми не робили. Усі наші вчинки випливають із глибокого переконання, що життя не позбавлене сенсу. Якби наше буття було духовною пустелею, суцільною великою безглуздістю, ми не мали б жодного уявлення про мету та призначення й не могли б прагнути й діяти. Адже прагнути – означає ставити мету, а діяти – цієї мети домагатись. Та якби світ був позбавлений здорового глузду, усякого сенсу, тоді в ньому не було б можливості ставити мету й домагатися її.
У такому світі цілковитої безглуздості ми зовсім не могли б існувати як створіння одухотворені, наділені здатністю мислити й бажати. Ми жили б тільки як примітивні створіння, як тварини, не як розумні істоти, що вміють ставити мету й домагатися її. Отже, хто доходить висновку, що життя позбавлене сенсу, що воно – безглуздість і нісенітниця, той чинить послідовно лише в одному разі, коли покладає своєму життю край.
Певна річ, хтось може зневажати й відкидати все піднесене, духовне й тупо, уперто жити тваринним життя, так, коли людина це робить, коли вона, твердячи про нікчемність і безглуздість життя, усе ж таки не відмовляється, як самогубець, від нього, а живе далі, то цим самим засвідчує власне переконання, що в такому житті ще вбачає певний сенс.
Інша річ, що багато ще людей, які не ставлять перед собою світоглядних питань. Це зовсім не означає, що життя для таких людей є безглуздим. Часто - густо вони просто не задумуються над смислом свого буття, вписують його, як це роблять сільські люди, в життя природи, підпорядковують свою життєдіяльність природним ритмам. Тоді вже саме буття «відповідає» на запитання про сенс життя.
Але багато людей переконуються в існуванні сенсу життя, відчувають його. У кульмінаційні моменти нашого душевного життя його сенс стає для нас внутрішнім переживанням. У пов'язаних із цінностями різноманітних відчуттях, які нам підносить життя, його сенс сяє таким яскравим і чистим світлом, що наше духовне око має бути просто сліпе, щоб цей сенс не розгледіти. (Й. Хессен).
Так ми, пізнаючи цінності, вартості, святості1 життя, пізнаємо його сенс. У процесі етичного й естетичного, а передовсім духовного осягнення цінностей, сенс життя переходить у внутрішнє явище, спалахує яскравим світлом. Річ у тому, що існує тісний взаємозв'язок між тим, що ми називаємо "сенсом", і тим, що називаємо "вищою цінністю" Щось має сенс тоді, коли це щось стосується високих цінностей, служить їхньому реалізуванню. Отже, життя має сенс тоді, коли воно містить ці цінності, тобто коли вони в ньому реалізуються. Відтак стає зрозумілим, що сенс життя ми пізнаємо й осягаємо в його духовних цінностях.
