Кушерець В.І.,

доктор філософських наук,

професор, голова правління

Товариства «Знання» України

Світоглядні основи буття в інформаційній парадигмі

В творчості останнього десятиліття життя академіка В.І.Шинкарука важливе місце займала світоглядна тематика (Див.: В.І.Шинкарук «Вибрані твори» Т.З., частина 2). В ній він бачив шлях осмислення антропологічних властивостей людини, в якій світогляд є чи не головною її сутністтєвою ознакою, своєрідним життєвим компасом, лише за допомогою якого особа здатна об'єднати і організувати свої знання в цілісну систему, осмислити його в єдності і багатозначенні явищ, подій і процесів. Без світогляду людське знання, хоч як багато його б не було, подібне кораблю, який загружений грузом коштовностей, але не знає куди йому пливти і до якого берега пристати.

В центрі світогляду лежить пошук вищих цінностей людини, корекція спрямованого шляху життя до власного успіху та щастя, досягнення просвітлення, як жаданного і піднесеного стану свідомості, до якого постійно прагне людина і, яке є одним із головних мотивів її життєдіяльності.

Знанню академік надавав онтологічного значення. Дуже часто в спілкуванні він образно висловлювався про людину в екзистенціалістичному значенні, яка сприймає світ і переживає своє існування в ньому через знання, в якому власне і міститься її світ і все суще, тобто наявне буття як проявлену для людини реальність. Цим він безпосередньо підійшов до постановки фундаментального питання: яким чином проявляється реальність?

Попробуємо дати своє бачення поставленої В.Шинкаруком цієї проблеми.

На наш погляд, відповідь на це питання потрібно шукати на базі інформаційної парадигми – антиподі усталеним філософським системам (матеріалістичним та ідеалістичним). Це узгоджується з розумінням самої інформації, яка, згідно з Вінером, «не є матерією та не є ідеєю, а є чимось третім». Інакше кажучи, це тонка матерія, на базі якої народжується видимий (проявлений) світ.

Що таке реальність в інформаційно-кібернетичному сенсі? Це – не щось об'єктивне та не щось суб'єктивне. Реальність – об'єктивно -субьєктивна (як і будь-яка кібернетична система). Це об'єкт в уявленні суб'єкта. Не має реальності (об'єкта) без суб'єкта і справжнього (практично прийнятного) уявлення про неї, як немає північного полюса без південного. При цьому поняття суб'єкта – досить розтягнуте. Ним може бути, фігурально кажучи все, що протистоїть об'єкту: комахи, тварини, люди, народ, людство загалом і сам Господь Бог. І навіть штучні управлінські елементи в кібернетичних системах або ж інтелектуальні роботи.

Нове представлення реальності пов'язане з комп'ютерною метафорою. Вона (реальність) – завжди є елементом кібернетичної (двухелементної) системи. Робот, запущений на Марс, має «свою» марсіанську реальність, на властивості якої та відповідно до можливостей закладених у своїй пам'яті він «реагує». Іншої реальності, крім тієї, що він утримує у своєму інформаційному полі, включаючи власну пам'ять, для нього не існує. Для людини – реальність те, про що вона має або може скласти хоч якесь уявлення, тобто (знов-таки!) те, що вона отримає у своєму семантичному (інформаційному) полі, включаючи пам'ять. При цьому уявлення (знання) можуть бути істинними та помилковими, повними або неповними, розпливчастими або чіткими. Помилкові або нетверді знання (тобто неповноцінна інформація) дають і відповідну реальність – розпливчасту, непояснену або помилкову.

Тут потрібно виходити з концепції проявленого та не проявленого (потойбічного) світів.

Реальне – те, що суб'єкт (тварина, робот, людина, етнос, раса, цивілізація) утримує в межах свого інформаційного поля. Те, що за межами інформаційного поля – позамежний, не проявлений світ! Це реальність «небесного» суб'єкта, через якого формуються реальності земних суб'єктів, особливо людини.

Ми зазначали: здатність творити (в певних межах) суттєво антропологічна риса людини. Ми говоримо: «Колумб відкрив Америку», розуміючи, що він не фізично створив цілий континент, а ввів його в інформаційне поле Європи (суб'єкта, що домінував у той період). І географічний простір (реальність) став іншим. Потім відкрили Австралію та Антарктиду. І простір різко розширився. За рахунок чого? За рахунок непроявленої реальності. Зрозуміло, це приклад спрощений.

Непроявлений світ – світ абсолюту. У ньому немає тривимірного простору та лінійно поточного часу (минулого, сьогодення, майбутнього). «Усе – в одному». Цей світ існує за межами просторово – часової реальності, у рамках якої та існує людство. Він вічний і недоступний людині. А виявленої світ (людська реальність) - відносний і минущий (як і сама людина). Він доступний людині (людству) в інформаційному сенсі, тобто в почуттєвому (візуальному), практичному та гносеологічному вимірах.

Цей світ (а іншого людині не дано) не може бути об'єктивним, оскільки саме його виникнення і трансформації є функціями Слова (інформації). Реальність – це те, що включено в інформаційне поле різного діапазону. Поза інформацією (Слова Божеського, або людського) немає реальності для людини. Інформація невіддільна від суб'єкта (як невіддільна від об'єкта та каналу зв'язку). А це значить, що «самої по собі» – чисто об'єктивної – реальності немає; вона, як уже було сказано – об'єктивно-суб'єктивна.

Ще в 1905 р. один із фундаторів релятивістської фізики Г. Мінковський – учитель і соратник Енштейна – в лекції «Простір і час» заявив: «Відтепер простір сам собою та час сам собою відходять у світ тіней». Так це ж сама проявлена дійсність (видимий світ) іде в світ тіней, оскільки простір і час – його основні характеристики. «Самі собою» відходять – як безвідносні до суб'єкта об'єкти.

Ми не усвідомлюємо того, що сам об'єкт (за визначенням) – елемент єдиної системи « суб'єкт-об'єкт» й іншим бути не може (як, повторюємо, не може бути північного полюса без південного). Реальності поза представленням про неї суб'єкта (людини) немає. Ідеться про будь-яке уявлення – правильне чи помилкове.

Постає питання: Чи не впадаємо ми тут у соліпцизм? Бо скільки людей, стільки та реальностей? Адже в кожного – своє уявлення....Ні, реальність у принципі одна, але виступає в різних представленнях. А оскільки люди та їхні уявлення пов'язані між собою, в суспільстві формується єдине (ідентичне) представлення, яким керуються окремі суб'єкти, зберігаючи в чомусь і своє «автономне» розуміння. Складний і «тонкий» процес, унаслідок якого формується соціальний інваріант, стійкий щодо безлічі «особистих» трансформацій.

Як це не парадоксально, але інформаційна парадигма «примиряє» матеріалістів та ідеалістів. Боротьба між ними (особливо завзято цю боротьбу вів Ленін) існує через те, що в минулому терміну «інформація» не надавали філософського значення, а зараз не розуміють його повністю. Це не ідея, не «відображення» об'єкта в мозку суб'єкта, який пізнає. Це зв'язок об'єкта та суб'єкта – тонка «невідчутна» матерія, що формує творчу основу грубоматеріального (відчутного) світу. Така основа має символьне (знако-денотатне) проявлення. Лише так реальність виступає перед людиною, яка і сама є великим символом Всесвіту.

Розвінчуючи поняття об'єктивності як принципа матеріалістичної науки, не можна кидатися в іншу крайність, тобто абсолютизувати участь суб'єкта (чи то Бога чи людини) у природних та історичних процесах. Якщо ми говоримо: «Жодна волосина не впада з голови без волі Всевишнього», то це треба розуміти символічно. У світі домінує програмне управління з його самоорганізацією. Так, антропологічні процеси належать до індикативних, таких що самоорганізуються в сенсі реалізації принципу свободи волі, дарованої Богом людині. Творець делегував людям свої творчу та організаційну функції (певною мірою), так що люди можуть діяти незалежно (об'єктивно) навіть щодо Всевишнього та навіть (на жаль!) усупереч його заповідям. Так улаштований світ. Загалом – це проблема взаємин творця та робота, окреслена Вінером у його праці «Творець і робот».

Людина може делегувати свої функції інтелектуальному роботові, і той опиняється в «об'єктивній» (незалежній) позиції щодо свого творця, тобто діє за принципом самоорганізації.

За принципом самоорганізації (відносної об'єктивності) функціонують усі живі організми – від амеби до людини. Як ми говорили раніше, це самоналагоджувальні автомати, що самовідтворюються, з властивостями найвищого інтелектуального рівня. Вони дублюють функції Вищого розуму та діють самостійно (об'єктивно).

Звісно, зазначені вище види об'єктивності – відносні. Техніка будь-якої складності «ходить під людиною». Тим більше реалістично звучить вираз: «Усі люди ходять під Богом».

Можна і в іншому – також умовному – сенсі говорити про об'єктивну реальність. Ідеться про колективне (соціальне, домінуюче) представлення світу, що стосовно кожного окремого «спостерігача» є чимось зовнішнім, від нього незалежним. Кожний співвідносить своє суб'єктивне бачення (світорозуміння) з домінуючим (загальним), що дає йому сучасна наука та освіта. Величина відхилення суб'єктивного уявлення від зовнішнього («об'єктивного») є мірою «неуцтва» кожного суб'єкта. Хоча буває, що можна говорити про «неуцтво» соціальне, коли геніальний суб'єкт виривається вперед у своєму світорозумінні.

У будь-якому разі устояне представлення реальності «об'єктивно» проявляє себе щодо кожного індивіда як зовнішні обставини. Ідеться в тому числі і про колізії між окремими вченими та «визнаною» наукою.

Те, що ми називаємо традиційним світоглядом, є як «сумішшю» безлічі суб'єктивних інформаційних «полів» різного рівня. При цьому домінуючу роль відіграє колективне інформаційне поле діячів науки. Природно, істотну роль відіграє й церква (панівні конфесії, що несуть у маси «Слово Божие» у власному поданні).

Стійкість об'єктивно-матеріалістичного підходу до дійсності пов'язана з її зовнішньою видимістю. Перебороти цю видимість не завжди здатний недолугий розум. Скільки років пройшло із часів Коперника й Галілея! А ми продовжуємо навіч спостерігати «схід» і «захід» сонця, і наш лексикон відображає концепцію Птолемея: «Сонце сходить і заходить»... «Очевидність» лягла в основу дивного висновку Французької Академії (середина ХІХ століття!) про те, що «камені не можуть падати з неба» і твердження видатного фізика Томсона (Кельвіна), що предмети, важчі і за повітря, не можуть літати (твердження, зробленого за декілька років до появи авіації). Такі погляди можуть бути спростовані лише силою представлення (абстрактного мислення).

Те саме можна сказати про дійсність загалом: потрібна чимала сила уявлення, щоб усупереч «очевидності» зрозуміти, що без суб'єкта (прямого або непрямого) немає об'єкта. І тут потрібна не лише сила розуму, а певний етап розвитку науки (включаючи її інформаційно-кібернетичні ланки). Ідеться не про дріб'язкове, а про інформаційну революцію в науці та самому житті.