Товариство "Знання" України, Наукове товариство імені Сергія Подолинского. Прес-реліз щорічних Руденківських читань, проведених 19.12.19 р.

«Подвижниці незламного духу і рятівного мислення»

Наукове товариство імені Сергія Подолинського, засновником і Почесним головою якого був мислитель, письменник і правозахисник Микола Руденко, спільно з Товариством «Знання» України започаткували й упродовж останніх років проводять щорічні грудневі Руденківські читання. Започатковані 2016 року, перші читання, що мали назву "Микола Руденко - засновник Української Гельсінської групи", були присвячені 40-річчю започаткування Гельсінського руху в Україні.

Передбачаючи злободенність вирішення земельного питання для українського народу, наступного року будуть проведені читання "Микола Руденко про українську землю: Природничі засади збагачення і безсмертя нації". Торішні читання під назвою «Микола Руденко versus Карл Маркс: Українське викриття приреченості марксизму» приурочені до 200-літнього ювілею класика «всеперемагаючого вчення».

Цьогорічні читання присвячені жінкам, котрі разом з Миколою Руденком були засновницями Української Гельсінкської групи – Оксані Мешко та Ніні Строкатій – і засновницям Наукового товариства імені Сергія Подолинського – Олені Апанович, Людмилі Корнійчук та Раїсі Руденко.

…Один з ініціаторів створення і засновник Української Гельсінкської групи генерал Петро Григоренко свого часу писав, що «у дисидентському середовищі ми знаємо … Миколу Руденка, багатьох інших. А що ми знаємо про їхніх дружин?

Дружини дисидентів, їхні вірні подруги, самовіддані матері… Визволене людство проголосить їм вічне спасибі.

А я хотів би їм усім висловити ось цими рядками свою найглибшу ПОШАНУ».

…Микола Руденко згадував, як наприкінці жовтня 1976 року Оксана Мешко, він та Олесь Бердник зібралися на Вітряних горах у Києві з наміром заявити світові про створення Української Гельсінкської групи. «Кінцевою метою є самостійна Україна», - сказала тоді Оксана Мешко.

Ця незламна духом подвижниця народилася 30 січня 1905 року на Полтавщині в багатодітній родині малоземельних селян із козаків, які ніколи не були кріпаками. На її долю випали надзвичайно тяжкі випробування.

Зимою 1947 року вона була заарештована в Києві і звинувачена разом із сестрою вчинити замах на Микиту Хрущова. Жахи перебування у сталінських концтаборах вона описала пізніше в книжці «Між смертю і життям». Тільки 1956 року їй вдалося одержати паспорт і повернутися в Україну.

Хрущовська відлига вивільнила творчу енергію решток української інтелігенції і породила покоління шістдесятників. Та вже за кілька років над цим поколінням нависла загроза знищення. Коли починаючи з січня 1972 року Україною прокотилася чергова хвиля обшуків, арештів і репресій, був заарештований її син Олесь Сергієнко.

Після арештів засновників Української Гельсінкської групи 1977 року Оксана Мешко стала фактичним її керівником. У жовтні 1980 року майже 76-річну жінку заарештували і винесли вирок: 6 місяців ув’язнення та 5 років заслання у надзвичайно суворих умовах (с. Аян Хабаровського краю на березі Охотського моря).

Коли у січні 1989 року Оксана Мешко повернулася до Києва, вона потрапила у вир подій, що призвели до незалежності України. Невтомне серце подвижниці перестало битися 2 січня 1991 року.

…Микола Руденко також згадував, як під час перебування в Москві восени 1976 року йому повідомили, що до Української Гельсінкської групи бажає «приєднатися Ніна Строката – дружина Святослава Караванського».

Ця мужня жінка народилася 31 січня 1921 року в Одесі. Вона закінчила медінститут, працювала мікробіологом. Мала дослідницькі здібності, написала дисертацію. Однак тривалі утиски на роботі закінчилися її звільненням із медінституту1971 року.

Вона активно боролася проти арештів і засудження чоловіка, котрий провів у неволі 31 рік.

У травні 1972 року її засудили на 4 роки ув’язнення в таборах суворого режиму (с. Барашево Теньгушевського району Мордовії). Вона брала участь у голодних страйках жінок-політв’язнів, хоча весь час хворіла, а закінчувала термін в онкологічній лікарні.

Ставши засновницею Української Гельсінкської групи, Ніна Строката бере активну участь в її роботі, а після еміграції до США 1979 року стає членом Зарубіжного представництва групи. Видала книгу про жінок-політв’язнів СРСР «Документоване переслідування 1975-1980 рр.».

Померла 2 серпня 1998 року в США.

…До кола засновниць Наукового товариства імені Сергія Подолинського належить історик, дослідниця історії України, фахівець у галузях історіоґрафії, джерелознавства, археоґрафії, книгознавства, рукописної книги, марґіналістики, історіософ, журналістка, просвітянка, лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка Олена Апанович. Серед сучасного загалу дослідників національної історії вона вирізняється рідкісним баченням історичної значущості, а особливо – призначення українського козацтва.

Вона народилася 9 вересня 1919 року у Симбірській губ. (Росія) у вагоні. Бачила жахливі картини голоду: мертвих селян на вулицях Харкова. Навчалася у Комуністичному інституті журналістики при ЦК ВКП(б) в Москві, переведена в Харківський педінститут, який закінчила 1941 р.

1944 р. повернулася в Харків, у травні перебралася до Києва.

З 1950 до 1972 р. працювала в Інституті історії України в Києві. У кінці 1969 р. вийшла монографія А. “Збройні сили України першої половини ХVІІІ ст.”, та після арештів інтеліґенції 1972 р. й ідеологічного погрому, козацтво стало “ідеологічним криміналом” і книжка була вилучена з бібліотек, на неї було заборонено покликатися, а її імיя було вилучено з історіоґрафії.

У вересні 1972 р. звільнена з Інституту історії АН УРСР, відлучена від будь-якої громадської роботи, їй фактично заборонено публікуватися. Майже рік була безробітна. Тут виявилися її твердість та життєздатність характеру. Стала символом стійкості та незламності вченого та інтеліґента.

З труднощами вдалося влаштуватися у відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. 1983 р. вийшла монографія “Рукописная светская книга ХVІІІ в. на Украине”.

Захопилася постаттю В.Вернадського, підготувала до друку його щоденники та більшу частину книжки “В.И.Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине”.

1989 р. Апанович була науковим керівником першої комплексної експедиції “Запорозька Січ: зруйноване й уціліле”. 1992 р. виступила на конференції з доповіддю “Переяславська Рада: міфи і реальність” з критикою фальшивої ідеї, піднесеної 1953 р. Була науковим консультантом кількох кінофільмів, написала сценарії театралізованих вистав про В.Вернадського та П.Конашевича-Сагайдачного.

Її історико-художні (науково-літературні) книжки відзначені Державною премією ім. Т.Шевченка 1994 р. Зіграла видатну роль у формуванні національної самосвідомості, поверненні історичної памיяті.

Вона довела українську ментальність нащадка козаків В.Вернадського, популяризувала його вчення про ноосферу, живу речовину, розподіл сонячної енергії, вислідом чого стала праця “За плугом Господь іде. Агрокультура українського селянства і козацтва в контексті ідей Сергія Подолинського та Володимира Вернадського” (1999).

Померла 21 лютого року у Києві. Похована на Байковому цвинтарі.

…До поважного кола засновниць Наукового товариства імені Сергія Подолинського також належить невтомна дослідниця професор Людмила Корнійчук. Серед загалу сучасних дослідників національної економічної думки вона вирізняється баченням шляхів утвердження рятівного статусу питомо українського економічного знання.

Народилася 10 листопада 1924 року в Харкові.

…Відмінниці навчання, їй пощастило бути в числі дипломованих фахівців першого випуску економічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, і досліджувати економічні проблеми. У той же час аспірантура в Інституті економіки АН УРСР могла стати і пасткою: захист кандидатської дисертації, присвяченої колективізації сільського господарства Західної України (1953), здатний був долучити здібну дослідницю до слухняних заручників світоглядного доктринерства марксизму-ленінізму.

У той період в Україні якраз активізувалися історико-економічні дослідження, присвячені українській проблематиці. Однією з її найперших публікацій того часу стала стаття «Про економічні погляди С. А. Подолинського», оприлюднена у понині цитованій колективній монографії «Нариси з історії економічної думки на Україні». Стаття дала поштовх подальшим монографіям - «Економічні погляди С. А. Подолинського» (1958), «З історії економічної думки на Україні» (1961) - і до цього часу є актуальною. Її грунтовні дослідження економічних поглядів С. А. Подолинського щонайменше на десяток років випереджували розвідки у подальшому відомих фахівців, як В. Жученко, С. Злупко, Л. Коваленко, А. Пашук, М. Рудько та інших.

У Київському інституті народного господарства (нині – ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана») вона працювала понад 50 років - з 1962 р. до завершення свого життєвого шляху. Не полишаючи педагогічної діяльності, науково-організаторської та громадської роботи, підготувала й захистила докторську дисертацію на тему «Суспільно-економічна думка на Україні в 70-х роках ХІХ ст.» (1972). Захист дисертації увів її в коло кращих дослідників історії економічної думки на теренах України і за її межами.

Особливу значущість мав заключний етап наукової та педагогічної діяльності вченої, визначальний на її життєвому шляху. Йдеться, зокрема, про плідні взаємовпливи в роботі дослідниці та Наукового товариства імені Сергія Подолинського, засновницею якого вона стала.

75-річна професорка з молодечим натхненням висувала плідні ідеї і так само завзято бралася за їх втілення. Це вона переконала керівництво «Укрпошти» у необхідності вшанування пам’яті С. А. Подолинського і наполягла на випускові пам’ятного конверта, приуроченого до 150-ліття з дня народження українського генія.

Вона брала на себе ініціативу публікації праць С. А. Подолинського, котрі не оприлюднювалися в Україні упродовж багатьох десятиліть. Паралельно з підготовкою видання захоплено читала подаровані М.Д.Руденком нариси з фізичної економії під назвою «Енергія прогресу». Вже у вступному слові «Від упорядника» до вибраних творів С. А. Подолинського вона вказує на провідну думку М.Д.Руденка про необхідність виявлення «природних законів в економічному житті». Це положення є найважливішим аргументом фундаментальності фізичної економії в структурі економічного знання. Замість традиційної передмови вона вміщує 10 стор. ключових уривків з «Енергії прогресу».

Їй також належить ініціатива проведення Міжнародної наукової конференції «Учення Сергія Подолинського і цивілізаційна еколого-економічна перспектива», присвяченої 150-річчю від дня народження вченого. Українській науковій школі фізичної економії вона присвячує окремий розділ у посібнику «Історія економічної думки України» (2004).
Вона ініціює подальші дослідження цієї проблематики: під її науковим керівництвом Л.В.Воробйова успішно захищає першу і поки-що єдину дисертацію про становлення національної наукової школи (2006). Тоді ж у журналі «Економіка України» друкується стаття Л. Я. Корнійчук, Л.В.Воробйової та В.О.Шевчука «Фізична економія. Українська школа».

85-річна учена активно взялася за підготовку та проведення Міжнародної наукової конференції «Фізична економія: методологія дослідження та глобальна місія України» (2009). Під час проведення конференції в журналі «Економіка України» оприлюднено статтю Л. Я. Корнійчук та В.О.Шевчука «Сталий розвиток і глобальна місія України». Стаття донині продовжує бути в полі читацької уваги, маючи понад півсотні посилань.

Наукову і педагогічну діяльність ученої та її життєвий шлях завершує книжка, - «Футурологія і прогностичні ідеї фізичної економії». Вражає те, що одним із авторів стала дослідниця, життя якої було присвячене історії економічної думки! Книжка заклала основи принципово нової галузі науки – фізико-економічної прогностики…
Померла у Києві 2014 року, не доживши 4 місяці до свого 90-ліття.

…Микола Руденко згадував про свою дружину - Раїсу Руденко: «Раїса офіційно не вступала в Гельсінкську групу, але була її незмінним секретарем аж до свого арешту, що стався через три з половиною роки після мого».

Вона народилася 20 листопада 1939 оку. в с. Петрівка Синельниківського району, Дніпропетровської області в селянській родині. Батько загинув на війні. Росла з матір’ю, старшим братом Іваном і молодшою сестрою Ганною.

Закінчивши школу, поїхала до Києва. 1968 року вступила на заочний відділ Київського інституту культури. Улітку 1969 року познайомилася з письменником М.РУДЕНКОМ, 1971 вийшла за нього заміж.

Руденки активно спілкувалися з відомими московськими дисидентами як ґенерал П.ГРИГОРЕНКО, академік А.САХАРОВ, О.ГІНЗБУРҐ, Мальва Ланда, В.Турчин, В.Некіпєлов, Тетяна Ходорович, А.Твердохлєбов. Познайомилися з О.МЕШКО, а через неї з Л.ЛУК’ЯНЕНКОМ та іншими.

Друкувала підготовчі документи, перші Меморандуми, Кредо єдности, списки репресованих українських патріотів та інше до арешту чоловіка. Спочатку їздила до чоловіка в Донецьк, де велися слідство й суд, потім у мордовські табори. З побачень вивозила його вірші та інформацію про події в таборах. Усе це розшифровувала, передруковувала і передавала за кордон.

Заарештована 15.04.1981 і 20.08 засуджена Київським облсудом на 5 р. ВТК суворого режиму та 5 р. заслання. Заслання їй призначили в Красноярському краю, та за наполяганням чоловіка, який звернувся до голови КГБ Чебрикова, у квітні 1986 Р. під конвоєм привезли в с.Майма на Горному Алтаї, де відбував заслання М.РУДЕНКО.
У грудні 1987 довелося виїхати в Мюнхен, а в січні 1988 — у Нью-Йорк. М.РУДЕНКО працював на радіо “Свобода", а Раїса стала членом реда-кції газети "Свобода".

1990 М.РУДЕНКО був реабілітований, відновлений у радянському громадянстві й у вересні зміг приїхати в Україну. Раїса ж приїхала у вересні 1991, коли СРСР розпався — і вона... позбулася права на українське громадянство, бо в останні роки не проживала постійно в Україні. Після 4 років безнадійних поневірянь мусила прийняти громадянство США. Улітку 1998 вийшла на пенсію. З великими труднощами вдалося одержати вид на проживання в помешканні чоловіка в Києві, який слід було продовжувати у ВВіРі України що два роки.Нині упорядковує та видає спадщину чоловіка. Вона – засновниця і секретар Наукового товариства імені Сергія Подолинського, створеного 1999 р. за ініціативою М.РУДЕНКА.

Указом Президента України від 8.11. 2006 нагороджена орденом «За мужність» І ступеня.

голова правління Товариства «Знання» України
проф. Василь Кушерець

голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського
проф. Володимир Шевчук