У Київському планетарії товариство «Знання» організувало вечір вшанування 80-річчя Раїси Руденко напередодні року Миколи Руденка.

Винуватиця свята навіть не підозрювала, що насправді чекатиме її у залі. А давні друзі та знайомі сьогодні ладні цілувати їй руку, тож терпляче чекають, щораз позираючи на новоприбулих.

Гостей тут навіть більше, ніж очікувалося: вхідні двері не встигають «перепочити», натомість організаторам доводиться шукати додаткові стільці, аби місця вистачило всім присутнім.

Оскільки до свята є вільні хвилинки, поціновувачі літератури обступили невеличкий столик-книгарню зі скромною різноманітністю товарів. Серед них і книжка, яку презентуватимуть сьогодні.

«Почекайте ще трішечки, «новонароджену» ось-ось заберуть із пологового будинку», — заспокоює гостей Василь Неволов — письменник, професор, заслужений діяч мистецтв України. Сьогодні він ведучий та розпорядник часу, виділеного для привітань.

Невже в родині Раїси Опанасівни Руденко поповнення? Та ні ж бо, це лише жарт: «новонародженою» та довгоочікуваною гостею і є пані Раїса, яку з квітами та подарунками чекають друзі, товариші, колеги та прихильники. 80 років тому на світ з’явилася відома правозахисниця, журналістка, дисидентка, дружина і соратниця видатного борця за права людей, мислителя і Героя України Миколи Руденка. І ось у Київському планетарії іменинниця має приймати вітання напередодні знакового 2020 року, який Національна спілка письменників України, товариство Подолинського, «Просвіта» та товариство «Знання» проголосили роком Миколи Руденка.

Свято починається з декламації вірша Миколи Руденка, а тоді таке очікуване «Зустрічайте!..» Гучними оплесками та добрими посмішками зустрічають винуватицю заходу. В поглядах людей — любов, повага та вдячність. Ця сильна та незламна жінка не залишає байдужим нікого. І цього вечора сюрприз, влаштований спеціально для неї, вдався.

Раїса Опанасівна Руденко висловлює подяку за привітання.

Одним із перших вітання виголосив голова правління товариства «Знання», член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, доктор філософських наук Василь Кушерець. «80 років — це ще дуже мало», — зауважив Василь Іванович. До його думки приєднався і Василь Василашко — Заслужений журналіст, секретар товариства «Знання» та фактично ровесник Раїси Опанасівни (своє 80-річчя святкував у червні): «З моїх уст це має справжньо звучати, адже 80 мені вже минуло — і мені сьогодні здається, що це мало. Бажаю, щоб і Ви мали таке відчуття після цього ювілею!»

Хоч попереду ще багато сердечних привітань, Василь Неволов змінює русло свята: «Хочу повернути нас до другої події. Перша — це поява на світ Раїси Опанасівни у пологовому будинку. А зараз — до книги, яку ми хочемо сьогодні презентувати і яка з’явилася друком якраз напередодні».

Слово перейняв автор — Василь Кушерець: «Про що ж книга? Я вважаю, що про сильних людей, сильні ідеї та про ідеї, які роблять людей сильними. Вона про людей настільки сильних, що вони навіть побороли систему зсередини. Про силу Раїси Опанасівни, яка додалася до сили Руденка... Про цей невагомий зв’язок».
«Вона уособлює загальний портрет і тип української жінки, є конкретним носієм живих образів високого сучасного жіноцтва. Для багатьох вона була та є справжнім прикладом і жіночої відданості, і самопожертви заради ближнього, а ближнім для неї є той, хто потребує її допомоги», — так написано про Раїсу Руденко у спеціально підготовленій до свята книжці «Берегиня мудрості, добролюбства та свободи».

Книгу присвятили 100-річчю від дня народження Миколи Руденка та 80-річчю його дружини пані Раїси. У виданні — коротка оповідь про долю подружжя, поезія Миколи Руденка та десятки їхніх світлин, зроблених на різних континентах, у різних країнах, куди через життєві обставини потрапляли Руденки.

Примірники презентованої книжки «Берегиня мудрості, добролюбства та свободи».

«Доля підготувала їм важкі випробування на двох. Разом вони витримали тайфун моральних катувань, які мало хто витримував» (із презентованої книжки). «Що там якісь дев’ять років», — жартує пані Раїса про, певно, найтяжчий період свого життя — період заслання.

Роки ув’язнення, боротьби за високі ідеї у тяжких умовах зробили цю жінку ще сильнішою, сформували єдиний колектив інтелектуальних ідейників, які несуть сьогодні науку людям, викладаючи, досліджуючи, творячи книги. Й у такому бадьорому ритмі життя вони знаходять місце для свята й пошанування один одного: простих і водночас таких потрібних речей.

Іменинницю віншували щирими словами подяки, Борис Лобода — іще й грою на сопілці, Кирило Булкін — на гітарі, а ще віршами та піснями.

«Сьогодні я почувала себе дуже ніяково», — зізнається пізніше Раїса Опанасівна. Не повірите, але іменинниця випадково потрапила на святкування свого ж 80-річчя, оскільки збиралася на засідання наукового товариства. У такий спосіб організаторам вдалося напустити туману в очі та заманити сором’язливу іменинницю на свято.

Попри вагомий внесок в історію та духовну спадщину української нації Раїса Руденко не визнає своєї значущості: «Всі ваші привітання я сприймаю не на свою адресу, а на адресу всіх жінок-політв’язнів. І я розумію, що всі ці заслуги — не мої, а я просто купаюся в променях слави свого чоловіка.