Протягом останнього місяця представники «Поступу» провели декілька цікавих зустрічей з Головою правління Товариства «Знання» України Василем Івановичем Кушерцем, доктором філософських наук, професором, Заслуженим діячем науки і техніки України, який разом із поступовцями намагався розібратись у витоках, визначенні та шляхах подолання байдужості в Україні. Ми пропонуємо до вашої уваги основні тези цих надзвичайно цікавих бесід.

Чому ми робимо акцент на темі байдужості? Як бачимо, останнім часом ще більш проявилась повнота формули:«Бійся байдужого! Бо з його мовчазної згоди кояться всі лиха на Землі!.. Бійся байдужого, бо ні в який момент ти не знаєш, що може зробити байдужий». Бійся байдужості до зла!
Хто такий байдужий? Якщо загалом і коротко то – це слабкодуха людина, відповідно небайдужий – той, хто народжений в дусі, сильний духом.
Існують наступні антропологічні виміри байдужості:
• Байдужий до себе, свого майбутнього, своєї долі;
• Байдужий до найближчого оточення;
• Громадянська (спільнотна або суспільна) байдужість.
Прикладом байдужості до себе є образ «бомжа с Рублевки». Образ байдужого до найближчого оточення є чоловік, який, скажімо, в родині, основний час проводить на дивані, та ще й бадьориться, мовляв, «хороший чоловік на вулиці не валяється, а валяється на дивані». Приклад громадянської байдужості – це сповідування панівного принципу «моя хата скраю».
Усі три виміри є монадними (визначальними) характеристиками людини як такої, відображаючи її причетність до людськості чи відмінність від тваринності.
Чому байдужість до себе, до свого тілесного і духовного єства є гріховною? (Гріх – від грецького слова – амартія – «відхилення від мети», невдача, непопадання в ціль). Відомо, що людина за своєю біологічною природою повинна жити довго (не менше 120-150 років). Віку додає здоровий спосіб життя, комфортне оточення та наповненість життя смислом.
Тому, коли людина проти своєї природи, отруює свій організм спиртним, тютюном, а душу – заздрощами, злобою, гнівом, то вона чинить гріх проти себе. Неспроможність сформувати комфортне оточення, відповідно своїм людським властивостям наповнити буття сенсом прямо залежить від відповідальності людини реалізувати свою земну місію. Жити довго, щасливо (щастя – відчуття любові у собі та по відношенню до себе), досягти стану мудрості (знання поєднаного з любов'ю та сумлінням) – вище призначення людини, визначеної їй космічною природою і небом. Як стверджує Біблія, спасеться той, хто народиться не тільки від тіла, а й від Духа. Це означає, що людині прижиттєво потрібно досягти такого стану, коли її дух, духовність керують тілом і тілесними пристрастями, а не навпаки. Іншими словами, байдужість і означає духовну слабкість, бо байдужа людина відрізняється тим, що вона слабовольна, боязлива, задкує перед труднощами, керується перестрахом і тоді...хвіст керує собакою.
У чому гріховність байдужості стосовно найближчого оточення?
Людина покликана зробити цивілізованим не тільки себе, а й оточення, і саме її людські якості, народжені від Духа, спроможні зробити це. Комуністична ідеологія утопічно твердила, що треба спочатку створити систему, а система вже потім створить людину, так званий новий тип особистості. Кожен на собі відчув примарність цієї схеми. Цивілізоване оточення – необхідна людству умова її реального буття як блаженства. Природно, скажімо, для чоловіка – дбати про жінку, батьків, дітей, друзів тощо. Земне призначення людини – думати про ближнього повсякчас, в іншому разі, вона відхиляється від своєї природної людської сутності. В народі тоді кажуть, що людина живе не по-людськи. Якщо ти не створив навколо себе цивілізоване середовище, ти теж відхилився від мети, а значить, вчинив гріх.
Чому гріховна громадянська (суспільна) байдужість? Тому, що вона теж нищить нашу людську іпостась. Існують три типи розуміння взаємовідносин «людина - суспільство». Від цього усвідомлення людині потрібно постійно, іноді посекундно робити вибір, визначати своє місце в суспільстві. Хто ти? Пісчинка у купі піску - куди вітер подув, туди й понесло, і купа тебе не захистить, чи цеглина у кладці стіни - лежиш непорушно, неосмислено, безініціативно, нетворчо? Або ж ти – жива клітина в живому організмі – тобі болить, коли болить всьому організму (суспільству), але ти знаєш, що коли тобі болить, болить і організму, а отже, він за тебе подбає, як і ти за нього.
Тобто, природа соціальної – громадянської – небайдужості полягає у розумінні своєї ключової ролі в структурі організму – суспільства. Людина повиненна знати, що без неї, без її участі організму-суспільству-буде погано. А буде боляче організму-суспільству, буде боляче і тобі-клітині.
Таким чином, природа небайдужості людини – лежить у повноті відчуття (в раціональному і духовному вимірах) людиною свого статусу як наріжного (краеугольного-рос.) каменя у всьому тілі суспільства.
Йдеться про активну життєву позицію творити добро, протистояти злу або відсутності добра. Потрібно знати, що зло із життя викорінюється не історично, а персонально на кожному кроці життя конкретної людини.
На жаль, у цивілізаційному світі нас не високо оцінюють за шкалою не байдужості до своєї долі. У них образ пересічного українця – натура особливо терпляча й наперед винувата: хто запряже, то й поганяє. Вони з нас просто сміються за наше поблажливе сприяття формули: «Маємо те, що маємо». А де ж ділося те, що мали? Чому, хто крав, то й має і мав?
Серед антропологічних негативних рис частини нашого етносу, який конче потрібно побороти – мала присутність відчуття гідності. Це, так би мовити, родовий гріх. Натомість досить стійкий пресловутий патерн : «Моя хата скраю». Скільки ж нам ще потрібно життєвих уроків, щоб до нас дійшло: «За нас зроблять гірше для нас»? Саме через байдужість до всього, що лежить поза нашим егоцентризмом у суспільстві, укоренилася з метастазами атмосфера: «Нікому у нас немає діла до діла». Через те немає й діла.
Мабуть, у світі немає такого народу, якого так нещадно грабували б, часто через відсутність належного супротиву. Знаючи, що ми кожний поодинці (піщинка у купі піску) – вже й злодійкуваті банкіри в нинішню кризу не бояться здійснювати брудні оборудки, не очікуючи якогоїсь кари.
Як так сталося, що лікар, учитель, водій, шахтар, які бачать себе, своїх дітей та онуків жителями нашої країни, обирають тих, хто публічно і приховано – олігархічно – зберігають гроші в офшорах, навчають своїх дітей за кордоном, там і лікують, а якщо «припече», то там і найдуть собі притулок. Вони (по суті з нашої згоди – байдужості) знекровлюють, у тому числі й у фінансовому плані Україну і є донорами інших держав... Обираємо наперед знаючи, що вони не є людьми загальнодержавного масштабу, що вони йдуть у депутати тільки за недоторканістю. І вже бачимо, що за своїми якостями вони народжені для війни, розбрату, гирканню на ТV-шоу тощо, а не для конструктивізму і будівництву.
То ж кінчаймо валять дурня і чекати перемін! Вони починаються з наших небайдужих кроків. Будьмо небайдужими і ми будемо.