2 березня (16 лютого за старим стилем) 1826 року в с. Ліпива (нині Золотоніський р-н. Черкаської області) народився відомий Український філософ Памфіл Юркевич.

Памфіл Юркевич є гідним продовжувачем київської філософської школи бароко. З італійського (барако – паралла смарагда у вишуканій формі), яка заклала основи екзистенційної лінії у світовій філософії.

Після блискучого закінчення «Могилянки» 1851року, П.Юркевич залишається працювати в її стінах і вже через сім років здобуває звання професора. Як відомо, в університетах Російської імперії від 1850 року було заборонено викладання філософії, але, коли в 1861 воно було відновлено, то тільки Юркевич виявився єдиним на всю імперію професором філософії, «достатньо філософськи підготовленим, щоб зайняти без попереднього закордонного відрядження університетську кафедру в Москві.

У 1861 році Юркевич очолює кафедру філософії Московського університету, а в 1869-73 рр. працює тут деканом історико-філологічного ф-ту. Серед студентів Юркевича були майбутні знаменитості – філософ В.С. Соловйов та історик В.О. Ключевський; обидва залишили захопливі спогади про його лекції. Учень П.Юркевича і Іван Нечуй-Левицький (Києво-Могилянська академія).

Розкриваючи суть своєрідної позиції Юркевича – «філософії серця», –Соловйов пише: «Якби людина виявляла б себе самим лише мисленням... то розмаїтий, багатий життям і красою світ постав би перед її свідомістю як правильна, але нежиттєва математична величина... у справжній душі немає такого однобічного мислення... Кращі філософи і великі поети були свідомі того, що серце їхнє було істинним місцем народження тих глибоких ідей, які вони передали людству, що ж до свідомості... то вона надавала цим ідеям ясності і визначеності, притаманної мисленню» (Соловьев В.С. О философских трудах П.Д. Юркевича // Собр. соч. и писем в 15 тт.–Т.1.-М., 1992. – С.179).

Загальні погляди на світ обумовлюють розуміння П. Юркевичем філософії та її призначення. Філософію він розглядає як повне і цілісне знання, що зводить ідеальні моменти як пізнане в явищах світу до єдності начал. Як така, вона постає цілісним світосприйняттям, є справою не людини, а людства, яке ніколи не живе чисто логічною свідомістю, а розкриває світ духовного життя в усій повноті і цілісності її моментів (Юркевич П.Д. Философ. Произведения. – М., 1999 р. – С.68).

Відповідно до поглядів П. Юркевича центром будь – якого духовного життя є серце, яке постає глибинною основою людської природи і морально – духовним джерелом діяльності душі. У переживаннях, відчуттях, реакціях, що складають життя людини і її серця, відбивається індивідуальна особистість, де розум тільки вершина, а не корінь духовного життя людини. Із серця починається і зароджується рішучість людини на ті чи інші поступки, в ньому виникає багатоманітність намірів і бажань; воно є сідалом волі і бажань (хотінь). Серце постає носієм тілесних сил людини, пізнавальних дій душі, центром багатоманітних душевних чуттів, турбот, пристрастей, морального життя загалом. Навіть знання виникають у результаті діяльності душі, завжди пов'язані з цілісним настроєм, духовно – моральним прагненням. Тільки проникнувши в серце, знання може бути засвоєне. Світ існує і відкривається насамперед для глибини серця і звідси уже йде до мислення. Щодо завдань, які розв'язує мислення, то вони приходять у світ своєю істинною основою не із впливів зовнішніх, а з вільного серця (див.: Сердце и его значение в духовной жизни человека // Там же. – С. 69). Звертаючись до проблеми співвідношення знання і віри, П. Юркевич підкреслює, що саме у філософії знання зустрічаються з вірою, через яку можливий шлях до істини.

П. Юркевич, виходячи з принципів християнської моралі, виступав проти класової боротьби, зазначаючи, що все людство має протистояти силам, ворожим суспільству. Умовою християнського співжиття вважав мир з ближніми, який вимагає, щоб людина була в мирі сама з собою, мала внутрішній мир, який досягається самоволодінням, торжеством над своїми пристрастями, прислуховуванням до голосу своєї совісті ( Мир с ближним как условие христианского общежития // Там же, - с.355). У питанні про співвідношення особистих і суспільних інтересів П. Юркевич зазначав, що доки людина переслідує свої інтереси в межах справедливості, доти ці інтереси будуть поважатися різними станами і нацією загалом, що, власне, і лежить в основі законодавства всіх освічених народів.

Шендеровський Василь Андрійович,

доктор фізико-математичних наук,

професор, віце-президент

Українського фізичного товариства

та дійсний член Наукового товариства Шевченка;

Кушерець Василь Іванович,

доктор філософських наук,

професор, заслужений діяч науки

і техніки України,

голова правління Товариства «Знання» України