27 листопада 2013 р. виповнюється 150 років від дня народження відомої української письменниці, учасниці феміністичного руху на Галичині Ольги Кобилянської.
Вона належить до тих митців слова, творча спадщина яких є близькою і дорогою для багатьох поколінь українців. «Одна праця, одне перо, а власне моє «Я» зробило мене тим, чим я є - робітницею свого народу», - так говорила про себе письменниця.
Ольга Кобилянська - одна з найяскравіших постатей української літератури, одна з найосвіченіших жінок XIX століття, яка боролась за права жінок та своїми творами, за словами Дмитра Павличка, створила цілу енциклопедію жіночої душі. Її перу належать такі твори, як «Земля», «Царівна», «У неділю рано зілля копала» тощо.
В них письменниця майстерно й правдиво відтворює життя людей різних верств населення України свого часу. Всі її повісті, оповідання та новели пройняті любов'ю до людей, вірою в їхне соціальне і національне визволення.
Творчість Ольги Кобилянської увійшла до скарбниці української літератури назавжди. Тому й не дивно, що до її творів постійно звертаються кінематографісти. Так, за творами письменниці знято фільми «Земля» (1954), «Вовчиха» (1967), «Меланхолійний вальс» (1990), 10-серійний телефільм «Царівна» (1994) тощо. Тоді ж вона взяла активну участь у феміністичному русі. Ставши у 1894 році однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині» , Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя.
Ці думки виявилися в ранніх творах письменниці. У деяких з них («Гортенза», «Вона вийшла заміж» та ін.), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця робила наголос на їхніх пошуках особистого щастя. В «Людині» (а ще більше в «Царівні») особисте щастя героїнь Кобилянської більш чи менш пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з несприятливими обставинами.
Продовжуючи проблематику «Людини», повість «Царівна» (1895) свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. Повість має складну творчу історію. Її творення й доопрацювання було тривалим (1888–1893), первісний текст був німецький, пізніший — український.
Шендеровський Василь Андрійович,
доктор фізико-математичних наук,
професор, віце-президент
Українського фізичного товариства
та дійсний член Наукового товариства Шевченка;
Кушерець Василь Іванович,
доктор філософських наук,
професор, заслужений діяч науки
і техніки України,
голова правління Товариства «Знання» України
