Як московити украли нашу назву і нашу історію

Перші відомості про наших предків русів, які жили на наших землях, ми знаходимо у Візантійських хроніках Амартола, Костянтина Багрянородного та ін., та у готських в історика Йордана (VІ століття) та ін. Отже, вже тоді на наших (нині українських) землях жили наші предки руси.

А в нашій історії ми користуємось дороговказом — першим нашим «Літописом руським», першою частиною якого є літопис ченця Києво-Печерського монастиря Нестора Літописця «Повість минулих літ». Нестор вказує, що на нашій території жили слов'янські племена, «а називались вони так, де сиділи»: древляни (ліс, нинішня Житомирщина), драговичі (болота — Білорусь), сіверяни (Чернігівщина) і «поляни, або русь». Ми й без Нестора розуміємо, чому поляни-русь так називалися, бо сиділи в міжиріччі річок Рось, Роська, Роставиця. «Бо се тільки слов'янський народ на Русі, — зазначає Нестор, — поляни, древляни, новгородці, полочани, драговичі, сіверяни, бужани... А се — інші, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиса, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, нарова, ліб. Ці мають свою мову». Отже, не руську, це не руські племена, вони живуть на північ і північний схід від Русі, на землях, де тепер розташовані Москва, Суздаль, Володимир та ін. Не будемо лихословити з того, що батько світової історії Геродот називає людей, які нині живуть на території Московії, андрофагами, тобто людоїдами, тим більше, що сам він там не був, а користався з чужих чуток. У Нестора ми знаходимо численні повідомлення, що руси або воювали з чуддю, мордвою, голяддю і ін., або водили їх із собою на Візантію. Знову й знову Нестор зауважує: «Поляни, що жили осібно, як ото ми сказали, були з роду слов'янського...»

Московити ж, які пізніше називали себе Росією, вкравши нашу назву, були племенем фіно-мордовським, і назви їхні Волга, Ока, Москва — мордовські.

Поляни ж, руси, й створили першу руську державу Київську Русь, у якій княжили перші князі Кий, Щек і Хорив. Останніми ж князями з русько-полянського роду були Оскольд і Дір. А тоді, за Нестором, прийшов варяжин Олег і вбив Оскольда і Діра. Спершу держава Київська Русь була невелика, до неї входили землі нинішньої Київської області й південної Чернігівської, але невдовзі до них були приєднані деревляни, драговичі, кривичі, уличі (на березі Чорного моря). Русь мала зв'язки або супротивні, або взаємовигідні, торгові з Візантією, на яку руси часто ходили походами. Про один із перших походів 860 р. Оскольда і Діра, ще до так званого, прикликання варягів, повідомляється в продовженні «Хроніки» Амартола. Із давніх часів серед язичників-русів почало поширюватися християнство. Вже князь Оскольд був християнином, а пізніше християнкою була княгиня Ольга. А ще пізніше в Корсуні, в Криму, охрестився князь Володимир і хрестив Русь, з чого Путін виводить, що Крим — їхній. Але ж Володимир був київський князь, а про Москву й чутки не було, вперше про неї в літописі мовиться за 1147 рік під назвою Кучки. Отже, на Русі й серед інших слов'янських племен уже було поширено християнство. Але і богослужбові книги, молитви, проповіді ченці читали грецькою мовою, незрозумілою широкому загалу.

Звернемось знову до Нестора Літописця: «Бо коли слов'яни вже жили охрещеними, то князі їхні — Ростислав, Святослав і Коцел — послали послів до цесаря Михайла (Михайла ІІІ), кажучи: «Земля наша охрещена, а немає в нас учителя, який би нас учив і повчав, і витолковував святії книги. Не розуміємо ми ні грецької мови, ні латинської». І попросили, щоб священики вчили людей слов'янською мовою. Вчені мудреці порадили Михайлові звернутись у Болгарське (Моравське) містечко Салунь, де живе вельми вчений муж Лев, а в нього такі ж вчені сини Кирило і Мефодій і прикликали їх. Але деякі ближче до цесаря вельможі заперечили: Святе Письмо можна читати лише на мові, на якій було зроблено напис на хресті, на якому розіп'ято Ісуса: «Ісус Назарей, цар іудейський». А написано було це на іудейській, грецькій мовах і латиною. Тоді Михайло звернувся до Папи Адріана, а той розкрив перед ним Євангеліє і прочитав: «Возглаголять усіма мовами різними велич Божу». І тоді за завданням кесаря Михайла Кирило склав слов'янський алфавіт. Що це був за алфавіт? Усереднений для всіх слов'янських племен болгаро-церковно-слов'янський, ним у нашій Київській Софії є напис. Невдовзі важка кирилиця була замінена значно простішою глаголицею. Мефодій переклав цією азбукою Псалтир, Октоїх, Апостол, а потім вони переклали і Євангеліє. Ця мова, також не зовсім зрозуміла нашим людям (і Бог бєаше слово, і слово бєаше од Бога, бо ісконі і нічто же не бисть. А єжелі бисть, мір в том свєтца і тьма єго необисть). Це — початок глави від Іоанна. І нею читали Святе Письмо до недавнього часу, а в Росії подекуди читають і нині. І російська мова ближча до тієї, ніж українська. А розмовляли і читали наші предки руською (українською) мовою, так, літера ЄР-Ъ у в'ятичів читалась як о — конь — вол — воз, у киян, як і —кінь — віл — віз, у північних сіверян на Брянщині як дифтонг уо — куонь, інших місцях як дифтонг уи — куинь, як і нині там говорять по багатьох селах.

Згодом Київська Русь почала розпросторюватися, колонізувати — либонь собі на лихо, сусідні племена (чудь, мордву, голядь...) Мені у великий подив, чому московські-російські вчені мужі обходять цей процес, адже це ніскільки не принижує їх, а тільки унаочнює, як і вони пізніше ставали русами. Про це у Нестора сказано багато разів. Ось один з цих епізодів. На князівському столі сидить князь Ізяслав Мстиславич, поруч у Переяславі — Ігор. Вони змагаються за великокнязівський стіл. Коли Ізяслав пішов на половців, Ігор захопив у Києві стіл. Ізяслав вернувся з військом, прогнав Ігоря, захопив Переяслав і закинув Ігоря в поруб — дерев'яну темницю без вікон і дверей, тільки з лядою вгорі. І вирішує Ізяслав воднораз розправитись із союзником Ігоря Новгород-Сіверським князем Святославом. Варто зазначити, що йшла змага між Мономаховичами і Ольговичами. Після двох невдалих приступів Новгорода Ізяслав зібрав велике військо, взявши в поміч брата Володимира Давидовича і інших родичів, і пішли вони на Новгород-Сіверськ. А там — віче. Дружинники (мечники, гридники) кажуть Святославові: князю, ми вірно служили тобі, боронили тебе, а тепер несила наша, поб'ють нас і наших жінок і дітей: «Піди в лісову землю». І Святослав пішов у ліси на північний схід. Із ним пішла й половина мечників, і половина смердів, і частина половців, які служили в нього — решта половців утекла в степи. «І пішовши, Святослав захопив людей голядь у верхів'ї ріки Поротви». І покорив їх. І поставив фортечку й городок, і ще два городки для синів своїх. Я запитую себе: хто були сі люди? Адже вони змішалися, а закони були переможців, русів, і звичаї їхні, і порядки їхні і мова їхня. Певно, можна сказати, що то вже були руси. І руська мова прийшла до них.

А Руссю була нинішня Україна. І в ті часи, так Богдан Хмельницький підписувався «Богдан Хмельницький, держатель землі Руської». А за його наступника гетьмана Івана Виговського наша земля називалася — Велике Князівство Руське. Московити ж намагаються звести назву Україна до «окраина», окраїна Росії, якої тоді і в помині не було. Україна — від край, так і в польській пісні «Польський край, чудовий край», та і у великого російського поета: «Что ищет он в стране далекой, что кинул он в краю родном». Московією ж називалася на міжнародному рівні держава, яка нині називається Росією.

Україну «покоряли» багнетом, гарматою, підкупом, обманом. Тим же міфом про «старшого брата», в який багато українців вірили. І хилилися. І ось тепер «старший брат» показав свої справжні ікла. І міф розвіявся в порох, безповоротно. І наші хлопці на Донбасі підривають себе гранатами, щоби не попасти в полон до «старшого брата». І це свідчить, що ми вистоїмо від нового «покорєнія» у трудній борні і збудуємо справжню вільну Україну».

Юрій МУШКЕТИК,

лауреат Національної премії України

імені Тараса Шевченка,

Герой України