У статті представлений новий теоретичний підхід щодо інтерпретації сутності походження прибутку. Зроблено спробу підвести поняття прибутку під найвищі категорії політичної економії – пояснити природу прибутку і різних його форм через поняття споживчої цінності та мінової цінності.

Як відомо, прибуток виступає безпосередньою метою господарської діяльності в ринковій економіці. У практичному ж плані кількісна величина прибутку визначається як різниця між загальним виторгом (доходом) від реалізації товарів (послуг) і сукупними витратами. У теоретичному плані, незважаючи на те, що ця категорія є об'єктом економічної теорії і займає основну роль у ринковій економіці, от уже протягом ряду сторіч не змовкають суперечки про її сутність і форми. Питання про природу прибутку доcі немає однозначного вирішення. За думкою Я. Ядгарова, теорія прибутку - одна з найбільш дискусійних теорій економічної науки в минулому і нині (Академічний огляд. 2010. № 1).

В «Основах теорії цінності господарських благ» Є.Бьом-Баверк зазначає, що вчення про цінності стоїть, так би мовити, в центрі всієї політико-економічної доктрини. Майже всі важливі і важкі проблеми політичної економії, а особливо великі питання про розподіл доходу, про земельну ренту, про заробітну плату, про прибуток на капітал, мають своє коріння в цьому вченні. Він каже, що нам потрібна саме така теорія, яка б усі явища цінності виводила з одного і того ж початку, і до того ж давала б їм вичерпне пояснення.

Саме в цьому ключі представлений в нарисі новий підхід може стати основою для побудови загальної теорії прибутку.

Вважається, що найбільший внесок у дослідження природи прибутку внесли марксистська політична економія і маржиналістська економічна наука.

Основу концепції Карла Маркса становить трудова теорія вартості. В основних його працях «До критики політичної економії» і «Капітал» вартість визначається суспільно-необхідними витратами праці, що виражені в робочому часі зайнятого в сфері матеріального виробництва найманого робітника, а прибуток - це перетворена форма додаткової вартості, яка являє собою його неоплачену додаткову працю. Робітник своєю працею створює вартість більшу, ніж коштує його робоча сила. (Слово «вартість» з'явилося в російській економічній мові в результаті помилки перекладача: англійське value, відповідаючи в німецькому оригіналі слова Wert, перекладається як цінність).

Але поняття вартості Маркса продукує дуалістичний, неадекватний підхід в поясненні природи прибутку. Так, в першому томі «Капіталу» єдиним джерелом прибутку виступає виключно змінний капітал, який породжує додаткову вартість. Але вже в третьому томі джерелом прибутку є увесь інвестований капітал, що суперечить закону трудової вартості, згідно з яким обмін товарів здійснюється на основі рівної їх вартості, яка виникає в результаті використання праці найманого працівника.

Реально в житті прибуток на капітал співвідноситься до всього інвестованого капіталу, з чим і пов'язана значною мірою та обставина, що товари в дійсності обмінюються не стосовно матеріалізованої в них кількості праці.

На цю, як логічну суперечливість і як суперечливість з дійсністю в законі про додаткову вартість Маркса, звернув увагу один із перших його критиків Є.Бьом-Баверк в праці «Критика теорії Маркса». До речі, Маркс сам визнавав цю суперечливість в своєму дослідженні, але не зміг її подолати.

Для розуміння походження торгового прибутку Марксу знадобився аналіз капіталістичного способу виробництва. Це частина додаткової вартості, створюваної працею найманих робітників у матеріальному виробництві, якою капіталіст поступається торговцю. Що ж було основою торгового прибутку в часи стародавнього світу, коли матеріального виробництва з найманою робочою силою ще не існувало? На це питання у Маркса не було ніякої виразної відповіді. Та й не могло бути, виходячи з даного вище визначення поняття торгового прибутку.

Як зазначено вище, додаткова вартість, за Марксом, створюється виключно в сфері виробництва. В основі обміну товарів лежить єдиний засіб порівняння - вартість, яка визначається суспільно-необхідними витратами праці. При цьому він не міг пояснити, що є загальним при обміні двох товарів, один з яких продукт праці, а інший – продукт природи (наприклад, ділянка природного лісу). Ціна невідновлюваних благ, згідно Марксу, які не мають вартості, є уявною величиною. Сам Маркс в цьому бачив «разюче» протиріччя в його теорії трудової вартості, яке він так і не зміг усунути. Продукти природи і розумової праці, раритети, послуги становлять виняток у теорії вартості Маркса, яка, тим не менш, претендує на загальність.

Російський вчений О. Богданов (О. Малиновський, 1873-1928) писав, що філософ не може будувати свій світогляд на кшталт латинської граматики; для нього наукові закони мають право називатися законами тільки тоді, коли вони не мають винятків. Або «закон» висловлює постійну тенденцію всього циклу явищ, який він охоплює, або він не є «закон», а тимчасове емпіричне узагальнення, що ставить перед пізнанням завдання його «пояснення» шляхом відшукання справжніх законів. Саме як до «тимчасового емпіричного узагальнення» слід ставитися до марксистської політичної економії, яка виявилася нездатною стати загальною теорією, яка повинна адекватно описувати інваріантні закони господарської діяльності людського суспільства в повному обсязі і в різні історичні епохи.

Маржиналістська наука виявилася ближче до пояснення економічної природи прибутку. Є. Бьом-Баверк в своєму дослідженні «Основи теорії цінності господарських благ» зазначає, що в акті обміну еквіваленту в порівнянні благ не існує. Для можливості економічного обміну необхідною умовою є те, що в розпорядженні одного господарюючого суб'єкта знаходяться блага, що представляють для нього меншу цінність, ніж інші блага, що знаходяться у володінні іншого господарюючого індивіда, у останнього ж має бути зворотне відношення оцінок.

Є. Бьом-Баверк каже, якщо мінова цінність наявного у людини блага більше споживчої цінності, обмін може відбутися, якщо навпаки – немає.

Він розглядає випадок, коли покупець оцінює товар не за його споживчою цінностю, а за його (суб'єктивною) міновою цінностю. Так буває завжди, коли товар купується з метою перепродати його. Хлібний торговець, наприклад, купує у селянина пшеницю, або банкір, що купує на біржі цінні папери, оцінюють куповану річ виключно за тією грошовою сумою, яку вони можуть виручити за неї при перепродажі її на іншому ринку (за вирахуванням, звичайно, провізної плати та торгових витрат). У подібних випадках причинний зв'язок між факторами представляється в наступному вигляді. Ринкова ціна визначається перш за все міновою цінністю товару для продавця; ця оцінка ґрунтується на передбачуваній ринковою ціною другого ринку, а остання в свою чергу, між іншим, на оцінках товару покупцями, які належать до району цього другого ринку.

Очевидно, що в інтересах торговця мінова цінність товару для нього на першому ринку повинна бути нижче мінової цінності даного товару на другому ринку. Внаслідок цього утворюється позитивна різниця в ринкових цінах на обох ринках. Ця дельта утворює прибуток торговця (підкреслено мною – В.Б.). Торговий прибуток за вирахуванням провізної плати, торгових та інших можливих витрат (наприклад, страхових) є чистим прибутком. Цей принцип утворення торгового прибутку лежить також і в основі прибутку банкіра, який перепродає цінні папери, при цьому має місце зростання їх мінової цінності.

Дотримуючись вищевикладеного принципу утворення торгового прибутку можна пояснити і походження промислового прибутку. Різниця полягає лише в тому, що на вторинному ринку з'являється не той же самий товар, що призначений для перепродажу, а новий товар – кінцевий продукт виробництва, який виготовляється на основі застосування капіталу, куплених на ринку засобів виробництва і використання робочої сили. Промисловий прибуток утворюється внаслідок того, що мінова цінність кінцевого продукту, що з’являється на ринку, вище сукупної мінової цінності вихідних засобів виробництва. Основними складовими цього прибутку є відсоток на капітал, підприємницький відсоток і чистий прибуток.
Аналогічно можна пояснити походження ремісничого прибутку в докапіталістичний період розвитку суспільства. Відмінність полягає лише в тому, що у виготовленні товарів системно не мало місце використання найманої праці.

Повернемося до аналізу походження торгового прибутку при перепродажу товару. Як зазначено вище, він має місце, коли мінова цінність товару для торговця на другому ринку перевищує мінову цінність цього товару на першому ринку. Але, оскільки величина (суб'єктивної) мінової цінності товару збігається з величиною споживчої цінності матеріального блага, що вимінювали на дану річ (за Є. Бьом-Баверком), то істинним є твердження, що величина мінової цінності даного товару на першому ринку збігається з величиною споживчої цінності цього товару на другому ринку. З цього логічно випливає: в основі торгового прибутку лежить різниця між міновою цінністю товару і його споживчою цінністю на даному ринку.

Цей висновок можна узагальнити: основою прибутку є перевищення мінової цінності товару над його споживчою цінністю. Це є той методологічний принцип, що виражає сутність утворення прибутку в будь-який його формі.

Дійсно, промисловий (і ремісничий) прибуток утворюється, коли мінова цінність виробленого товару перевищує його споживчу цінність.

Позичковий відсоток це прибуток, який має місце в результаті перевищення мінової цінності кредитного ресурсу над його споживною цінністю. При цьому мінова цінність цього ресурсу дорівнює споживчої цінності платіжної суми позичальника, яка складається з позикової суми плюс прибуток (відсоток). Обмін можливий завдяки взаємній вигоді. Позичальник використовує кредит або для задоволення своєї потреби (наприклад, покупки нерухомості), або пускає його в виробництво будь-якого продукту з метою отримання прибутку від його продажу. Кредитор же отримує відсоток на позичковий ресурс.

Рента - величина, що сплачується за користування ресурсами (факторами виробництва). За суттю це прибуток, який має місце в результаті перевищення мінової цінності орендованого ресурсу над його споживчою цінністю.

Розглянемо докладніше поняття «споживча цінність» (споживча вартість).

Якщо мінова цінність товару є основою ринкової ціни, то споживча цінність визначає витрати на його придбання, володіння і користування даним благом. У тому числі, витрати на виробництво, Це означає, що поняття «споживча цінність» слід розглядати ширше, ніж як у Маркса (корисність, обумовлена фізичними властивостями речі) і також як у маржиналістів (гранична корисність, яку отримує власник з оцінюваної речі).

У широкому сенсі споживча цінність характеризує відносини між суб'єктом і об'єктом (благом). Так, наприклад, земля може бути як об'єктом власності, так і об'єктом тимчасового користування, зокрема, оренди. Очевидно, споживча цінність її для власника і для орендаря буде різною. При цьому вона визначає витрати, які мають місце для отримання і утримання того чи іншого блага. Це може бути витрати на його виготовлення, придбання у власність, оренду, страхування, зберігання, транспортування та ін.
На створення продукту, який має споживчу цінність, може витрачатися не тільки людська праця, фізична і розумова. Це може бути корисна інформація, штучна або природна енергія, наприклад, сонця, вітру, води тощо.

У споживчої цінності відображаються також соціальні, психологічні, інтелектуальні, духовні та інші фактори. Так, наприклад, споживча цінність наукової книги для вченого висока, а для «обивателя» вона низька. У споживчої цінності блага завжди об'єктивується фактор природи. На неї впливають такі обставини, з якого природного матеріалу продукт виготовлений, якої якості сировина. Візьмемо для прикладу музичний інструмент, скажімо, скрипку. Суттєвим є те, яке взято для обробки дерево, а також вихідні природні компоненти для клею і лаку. Або інший приклад: споживча цінність видобутої руди з високим вмістом заліза завжди буде вище споживчої цінності руди з бідним її змістом.

На величину споживчої цінності блага впливає спосіб його придбання. Один з них це застосування особистої праці власника. Це може бути збір ягід, грибів в лісі, вирощування ягід і фруктів на власній земельній ділянці, виготовлення ремісником предметів одягу, отримання наукового знання, цінної інформації, тощо. Інший спосіб - застосування власного або позикового капіталу, землі, найманої праці. Одним із способів є також отримання блага у спадок, через дарування або його знахідку, наприклад, скарбу. Очевидно, що його споживча цінність при різних способах буде різною. Продаж такого блага при одній і тій же його мінової цінності дасть різні значення прибутку. Оскільки, як доведено вище, його величина визначається перевищенням значення мінової цінності над значенням його споживчої цінності.

Звернемося до відомої формули кругообігу промислового капіталу Д - Т - Д ', в якій Д позначає авансований капітал, Т - товар, а Д' це Д плюс деяке його збільшення. Очевидно, що капіталіст при виході з виготовленим продуктом як товаром на ринок апріорі закладає приріст - прибуток в ціну продажу товару, в основі якої лежить більш висока мінова цінність, ніж початкова. Інакше і бути не може, оскільки без отримання вигоди виробництво (і торгівля) товару втрачає для нього економічний сенс. Прибуток має місце, коли на ринку в силу сформованої сприятливої кон'юнктури товар має більш високу мінову цінність, ніж його споживча цінність.

Це є прямий доказ того, що саме ця різниця і є основою прибутку, що утворюється у сфері обміну товарів і послуг, а не додана вартість, яка виникає у матеріальному виробництві при використанні робочої сили – як це стверджував Карл Маркс. Продукт, виготовлений у виробництві, має при обміні більшу мінову цінність ніж його споживча цінність, величина якої визначається витратами виробництва та іншими факторами.

Слід зазначити, що запропонована вище інтерпретація походження прибутку вигідно відрізняється своєю простотою і прозорістю.

На завершення теми щодо теорії природи прибутку можна сказати, що викладена концепція містить ознаки наукового відкриття, оскільки встановлює невідому раніше закономірність у відношенні, що існує між поняттями мінової і споживчої цінності товару та прибутку.

© Бідненко Віктор Володимирович, 2017

Адреса для відгуків: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.