У конференц-залі Товариства «Знання» України в рамках співпраці Товариства з громадською організацією «Українська Республіканська Платформа» публічну лекцію на тему «Традиції республіканізму в Україні» прочитав Сергій Станіславович Коваленко, науковець, видавець, громадсько-політичний діяч.

Лектор зазначив, що республіканізм як громадська течія має в Україні свою історію, яка сконцентрована у у книзі про історію українського республіканізму, одним із авторів якої він також є.

Фундатором республіканізму в Україні вважають русина Станіслава Оріховського, який жив у 6-му столітті. Він народився в місті Перемишль (теперішня Польща), залишив багато теоретичних розробок, обґрунтував республіканізм, виступав за союз держав, зокрема, за перетворення тодішньої Речі Посполитої в Республіку, не визнавав цилібан (безшлюбнсть) і одружився, через що мав неприємності від церкви.

На період діяльності Станіслава Оріховського припадає час, коли Мартін Лютер виступив за зміни у релігійній царині і став ідеологом Реформації.

Лектор пояснив, шо слово «республіка» походить від двох латинських слів «res» – справа та «publica» – народ, отже – це «справа народу». За визначенням, республіка є формою уряду незалежної держави, де влада зосереджена в руках вибраних представників народу, які керують державою у відповідності з головним законом (Конституцією). В сучасному світі визначення республіки часто звужується до поняття – держава без монарха. 147 держав світу є республіками, але насправді їх значно менше.

Чи можна назвати республікою Північну Корею чи Росію? Звичайно, що ні. Бо ними керують монархи, тобто люди, які за титулами не є королями чи царями з правом спадкової передачі влади, а насправді керують своїми державами як монархи, тобто «одновладно».

Українці є республіканцями, принаймні ті, хто є справжніми патріотами. Бо «республіка» є формою урядування незалежної держави.

Український республіканізм має давнє та плідне коріння. Можна згадати Запорізьку Січ, яку самі запорожці називали християнською республікою і де всі посади були виборними. Можна піти ще далі у віки і згадати Віче з часів середньовіччя, яке було форумом народу і дуже часто обирало чи скидало князів та королів стародавньої України. Українці ніколи не любили монархії, завжди об’єднувалися в незалежні громади. Проблема була лише в тому, що вони не завжди могли дійсно політично об’єднатися для створення власної незалежної республіки, як це зробили американці в 1776 році, чи французи в 1789.

У XVIII столітті українці не змогли до кінця викристалізувати ідеї республіканізму, і держава опинилася залежною від Московії.. В XIX столітті, коли почалося формування української політичної нації, ідеї республіки ішли паралельно з ідеями незалежності України. Склалося так, що коли політичні партії почали формуватися наприкінці ХІХ століття, вони не містили в своїх назвах слово «республіка». і ознак, що характеризують це поняття.

Активним прихильником республіканізму був Іван Франко, який створив Русько-Українську Радикальну партію. У 1895 році один із її членів Бачинський вперше озвучив заяву про політичну самостійність українського народу.

У 1902 році Микола Міхновський заснував Українську народну партію, котра була першим націоналістичним об’єднанням України, висунувши гасла, які актуальні і зараз. Якби ті заповіді набули найширшого розповсюдження вже в ті роки, Україна б не програла своєї незалежності в 1917-1921 роках і стала б дійсно великою незалежною Республікою.

Сучасний український республіканізм виріс із правозахисного руху. Українська республіканська партія була заснована 30 квітня 1990 року на основі Української Гельсінської спілки і зареєстрована в тому ж році 15 листопада. Це перша і одна з чотирьох опозиційних до КПРС націонал-демократичних партій, зареєстрованих ще до проголошення незалежності України. Лідером її став Левко Лук’яненко. На жаль, тоді не вдалося втримати єдність і вона розпалася на декілька фракцій.

Лектор наголосив: головне пам’ятати, що український республіканізм – це незалежність, соборність, соціальна рівність, відповідальність та патріотизм. Пора будувати республіку, бо усякі самопроголошені монархи та їх посіпаки можуть її остаточно занапастити.

По закінченні розмови лектор відповів на низку дискусійних питань.

Голова правління Товариства «Знання» України, член-кореспондент НАПН України, президент Університету сучасних знань, заслужений діяч науки і техніки Василь Іванович Кушерець, підсумовуючи дискусію, зазначив, що історія в усьому її багатогранні має велике значення і завданням Товариства є всіляке поширення знання. Аналізуючи історичний досвід республіканізму, ми сприяємо справі згуртування суспільства, підвищенню відповідальності урядовців за державні справи.