У травні 2019 року концентрація вуглекислого газу в атмосфері вперше перевищила позначку 415 часток на мільйон (ppm). Такими є дані спостережень океанографічного інституту США Scripps, який з 1958 року щоденно вимірює рівень вуглекислого газу на горі Мауна Лоа на Гавайях.
За даними науковців, за 50 років кількість вуглекислого газу в повітрі зросла з 333 ppm у березні 1958 року до 406 ppm у листопаді 2018 року. У середньому за рік кількість CO2 збільшувалася приблизно на 2 ppm.
Уявімо, що газ, який є однією з головних причин посилення парникового ефекту, можна просто "видалити" з повітря? Так, це можливо. Більше того, в Україні уже є компанії, які можуть це робити.
Українці Микола Осейко, його донька-студентка Вікторія та викладач КПІ заснували стартап Carbominer, який розробив технологію збору вуглекислого газу напряму з атмосфери. Недавно стартап переміг в національному фіналі "зелених" ідей і тепер їде в Амстердам на найбільший в світі конкурс кліматичних стартапів ClimateLaunchpad.
Стартап пройшов відбір до буткемпу найбільшого у світі конкурсу "зелених" технологій ClimateLaunchpad і взяв участь у воркшопах від компанії Greencubator.
У вересні 2019 року в Івано-Франківську відбувся фінал національної фази конкурсу, де Carbominer посів перше місце і квиток на фінал конкурсу в Амстердамі, де сподівається увійти у десятку найкращих кліматичних стартапів.
Стартап також взяв участь у програмі акселератора Energyspin у фінському місті Vaasa, потрапив до фіналу конкурсу Science Battle, який проводить компанія Carlsberg Ukraine. Цей захід відбудеться 23 листопада у Києві в Unit City.
Видобуванням вуглекислого газу з відкритого повітря у світі займаються кілька стартапів. Більшість з них працюють у США, Канаді та Швейцарії.
Є дві основні технології для прямого отримання СО2 з повітря.
Одну з них розробили засновники швейцарської компанії Climeworks. Повітря за допомогою величезних вентиляторів накачують в робочі камери із спеціальними мембранами, що добре поглинають вуглекислий газ. Потім процес зупиняють і за допомогою вакууму викачують з мембран вуглекислий газ.
Технологія цікава, але циклічність призводить до перевитрати енергії. Собівартість тонни СО2, виготовленої за такою технологією, становить близько 600 дол. При цьому тонна газу в ЄС коштує 150-300 євро залежно від сезону та країни.
Іншу технологію використовують в Канаді. Спеціальна рідина-абсорбент вловлює молекули вуглекислого газу, потім абсорбент перекачують в десорбер, де за допомогою спеціальних технологій з рідини виділяється вуглекислий газ. Після цього рідина повертається в абсорбер, щоб поглинути нову порцію газу.
Ця технологія дозволяє налагодити безперервне виробництво, тож вона дешевша.
У Carbominer вирішили покращити останню технологію.
По-перше, у промисловості для вловлювання СО2 зазвичай використовують триетаноламін. Хоча ця речовина формально не отруйна, однак вона легко вступає в хімічні реакції, утворюючи різноманітну та високоякісну отруту. Тому Carbominer як абсорбент використовує іншу, цілком безпечну речовину.
По-друге, засновникам вдалося збільшити площу контакту рідини з газом. Чим менші краплі адсорбенту, тим більша їх кількість і тим більшою буде загальна площа поглинання СО2. Стартапери навчилися контролювати розмір мікронних крапель, щоб поглинання відбувалося найбільш ефективним чином.
По-третє, завдяки зменшенню турбулентності в горловині скрубера вдалося вирішити проблему високого гідравлічного опору абсорберу. Це дозволило мінімізувати витрати енергії на закачування повітря. "Для отримання кубометра вуглекислого газу через систему потрібно пропускати мінімум 2 500 кубометрів повітря. Це погане співвідношення. Якщо установка не буде ідеальною, то на роботу вентиляторів доведеться витратити надто багато енергії. Ми були змушені винайти скрубер нового типу", — пояснює Микола.
Головною відмінністю технології Carbominer є її модульність.
"Нашу установку потужністю 500 тонн СO2 на рік буде зроблено у форм-факторі звичайного контейнера, тож її буде легко доставити до клієнта. Це скорочує витрати, адже нам не потрібно думати про те, як перетворити газ на рідину, потім транспортувати рідкий СО2 до клієнта, а йому ще й витрачатися на зберігання. Ми привозимо клієнту установку, встановлюємо поряд з теплицею і починаємо виробляти СО2 на місці з лічильником", — каже винахідник.
Партнери Carbominer вирішили спершу використовувати свою установку для постачання газу теплицям, які потребують додавання СО2 для пришвидшення росту рослин. Завдяки фотосинтезу вуглекислий газ засвоюється у біомасу.
Крім теплиць, каже Микола, є з десяток напрямів, де СО2 використовується як сировина: при зварюванні, видобуванні сланцевої нафти та газу, виробництві газованих напоїв та устаткування для гасіння пожеж. Світовий ринок продажу вуглекислого газу у 2019 році становить близько 7 млрд дол.
"На програмі акселерації у Фінляндії нам підказали несподіваний напрямок використання нашої технології. Країни ЄС швидко розвивають відновлювальну енергетику і зіткнулися з мережевими дисбалансами при виробництві електрики.
Вітер і сонце дають енергію не завжди тоді, коли вона потрібна споживачам. У таких випадках надлишки енергії можна направляти на наші установки, щоб вони виробляли корисний продукт з певною ринковою ціною", — пояснює Микола.
Тим часом є й проблеми . Керівник проєкту каже: "Ми на роздоріжжі. Якщо влада доведе, що вона зацікавлена в розвитку інноваційного бізнесу, ми зареєструємо компанію і будемо платити податки в Україні. Якщо ні — зареєструємося в Естонії, Польщі або Канаді, де є потужні програмпи підтримки стартапів» (за матеріалами «Економічної правди», автор Наталія Міняйло, 11.11.2019).
