«Не забути, не забувати – якраз те, що єднає живих з тими, хто за обрієм» - простий закон людського життя
У цій підрубриці редакція продовжуватиме публікувати імена української еліти, якою могла б пишатися держава, про тих, кого нищили слуги Кремля в концтаборах, на каторжних роботах під гаслами боротьби з українським буржуазним націоналізмом.
Доктор фізико-математичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН Українни Василь Шендеровський зі своїми добровільними помічниками видав тритомник «Нехай не гасне світ науки», тривалий час вів радіопередачу з цієї теми на Українському радіо, створив музейну експозицію «Трагічні скрижалі української науки», що експонується в містах і селах України.
У 2016 році у випусках 1-24 «Новини науки і техніки» вміщено інформацію за датами народження славетних українців, імена яких було забуто, викреслено з історії . На жаль, не про всіх вдалося зібрати повні відомості.
У 2017 році продовжуємо друкувати матеріали в алфавітному порядку прізвищ, про тих, відомості про кого не вдалося зібрати повністю.
Євген Черняхівський – хірург, засновник першої української школи хірургів.
Дата народження не встановлена. Народився Є. Черняхівський 1873 року в селі Мазепинці, неподалік Білої Церкви, в родині священика.
Навчався в 3-ій Київській гімназії, після закінчення якої вступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира. Закінчивши його 1898 року, став активним членом Українського Наукового Товариства.
Спеціалізувався з хірургії у професора Володимира Підвисоцького, а також у Миколи Волковича. Спочатку – інтерн у хірургічному відділі Олександрівської лікарні, далі – позаштатний ординатор, а з 1903 року – завідувач хірургічного інфекційного відділу.
1904 року вчений уперше серед київських хірургів зашив рану серця і опублікував наукову працю з цієї проблеми. 1909 року Є. Черняхівський вилікував випадок менінгіту майстерно зробленою трепанацією в ділянці скроні й дренуванням одного з внутрішньо мозкових просторів.
1918 року блискуче захистив дисертацію на ступінь доктора медицини. 1914 року Черняхівському присвоїли звання професора.
Під час війни впродовж кількох років оперував у військових госпіталях (близько двох тисяч поранених).
Став одним із ініціаторів створення першого українського медичного факультету в Києві, організував кафедру клінічної хірургії – першу на той час в Україні.
19 березня 1920 року його призначили директором Інституту охорони здоров’я. Вчений обґрунтував необхідність створення Інституту невідкладної хірургії та переливання крові, а також Всеукраїнського інституту експериментальної медицини. Працював над створенням хірургічної школи.
1929 року ГПУ заарештувало його брата, а самого професора звільнено з роботи.
1931 року вийшов друком російсько-український «Практичний словник медичної термінології», ім‘я брата Олександра Черняхівського тут зовсім не згадувалося, а ім’я Євгена було згадане як редактора з науково-методичного напряму. Незабаром словник було вилучено з бібліотек і знищено, як «націоналістичну літературу».
Вченому не судилося прожити довго – помер у віці 65-ти років.
Антипович Костянтин (р. н. 1899), історик, професор Київського інституту народної освіти, науковий співробітник ВУАН (до 1934); досліди з історії українського міста 19 ст. та української сфрагістики (розвідка про київську міську печатку).
Антоненко-Давидович Борис (Давидов) (р. н. 1849), письменник , деякий час член УКП, належав до київської групи «Ланка-Марс», особливе значення мали повість «Смерть» (1927), де поставив проблему несполучності більшовизму з українською психікою й подав ряд гострих образів хазяйнування більшовиків в Україні в 1920 році та книги репортажів «Землею українською» (1929), присвячену питанням дерусифікації та індустріалізації. Засланий близько 1934 року.
Барбар Аркадій (р. н. 1879), лікар-терапевт, науковець і організатор української медицини, старший асистент Київського медичного інституту, спеціаліст у галузі внутрішніх недуг, досвідчений клініцист, активний будівничий служби охорони здоров’я в УНР, один із керівників Медичної секції ВУАН. Розстріляний більшовиками у 1937 році.
Бачинський Юліан (р.н. 1870), громадський діяч, публіцист, член УРП, 1985 року виступив із книгою «Ukraina irridenta», де обґрунтував потребу створення власної української соборної держави. 1918 – член Нац. Ради в Галичині, 1919 - представник УНР у Вашингтоні; пізніше переїхав до УРСР, працював в «Укр. Рад. Енциклопедії». В кінці 1934 року засланий. Подальша доля невідома.
Березовський Амвросій (р.н. 1875), громадський і педагогічний діяч у Галичині, довголітній учитель і директор української торгової школи товариства «Просвіта» у Львові, провадив освітню роботу серед львівського міщанства; голова Організації українців у Львові, діяч Трудової партії, згодом УНДО. Засланий більшовиками 1941 року.
Білий Володимир (р.н. 1898), етнограф і літературознавець, науковий співробітник Етнографічної комісії УНР, досліджував зокрема фольклор Катериномлавщини, брав участь в археологічних розкопках біля Нікополя; автор низки праць, статей з історії етнографічних досліджень. Розвідки про Сковороду, К. Зінов’єва та ін. 1937 року арештований, подальша доля невідома.
Шановні читачі! З Новим 2017 роком! Щастя і здоров’я!
