Володимир Кубійович – історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор «Енциклопедії українознавства» та фундаментальної праці «Географія українських і суміжних земель».
Народився 23 вересня 1895 року в містечку Новий Санч на Лемківщині, у сім’ї дрібного урядовця.
Закінчив народну школу, 1910 року вступив до гімназії, а 1918 року продовжив вивчення історії та географії у Ягелонському університеті у Кракові. 1927 року захистив дисертацію про демографію Радянської України. 1928 року – наймолодший доцент у Польщі, викладач університету. Написав книгу «Географія українських і сумежних земель», склав «Атлас України». 1939 року очолив Українське Національне об’єднання у Кракові, згодом перейменоване на УЦК. 1943 року за його участі було створено українську дивізію «Галичина». 1947 року відновив НТШ у Європі.
Результатом титанічної праці вченого стала реалізація проекту предметного підручника українознавства «ЕУ.» (Енциклопедії Українознавства), «ЕУ-2»- (10-томної словникової частини). 1975 року вчений започаткував англомовну «ЕУ».
Декалог Володимира Кубійовича містив одну із заповідей «Україна понад усе».
Помер вчений 2 листопада 1985 року, похований у Сарселі, поблизу Парижа.
Ігор Герета – історик, археолог, мистецтвознавець, поет, викладач і громадсько-політичний діяч, заслужений діяч мистецтв України.
Народився 25 вересня 1938 року в селі Скоморохи Тернопільського району, в родині священика, поета і композитора.
Навчався в середній школі с. Велика Березовиця. 1962 року закінчив історичний факультет Чернівецького університету і розпочав роботу в Тернопільському краєзнавчому музеї. Спочатку брав участь в археологічних експедиціях як учасник, а вже з 1964 року почав перші самостійні розкопки. 1963 року став одним із фундаторів та автором експозиції музею Соломії Крушельницької в селі Білій, а через деякий час музею Володимира Гнатюка у Велесневі. У 1964-67 роках відкрив 4 нових могильники черняхівської культури у селі Чистилів Тернопільського району, знайдено давньоруське поховання; 1966 рік – його стараннями врятовано унікальну гробницю в селі Лучка. 1967 рік – розкопано гробницю культури кулястих амфор в селі Вовкулинці Заліщицького району та ще дві пам’ятні гробниці цієї культури в селах Товстолуг та Лошків. 27 серпня 1965 року вченого «взяли» в Одесі під час відрядження. А 25 лютого 1966 року засуджений на 5 років умовно, його звинувачували в антирадянській націоналістичній пропаганді та агітації. 1973 року відкрив кілька пам’яток минулого в селі Чернелів-Руський Тернопільського району. 1994 року врятував унікальне і дуже багате поховання «вождя», знайдене у цьому селі. У 1980-81 роках вчений став співавтором трьох академічних монографій про археологічні пам‘ятки Прикарпаття і Волині, автором кількох книжкових видань, опублікував понад сто статей в енциклопедіях, збірниках та журналах України, Канади, Росії, Сербії.
6 травня 1978 року у приміщенні колишнього Домініканського костелу було відкрито картинну галерею. 15 травня 1978 року при галереї було створено літературно-мистецький клуб «Золотий вересень».
Ігор Герега був членом редакції та редколегії кількох журналів. У 1988 році став співзасновником першої в Тернополі опозиційної організації «Тернове поле», 1989 – товариства «Меморіал». У 1991 році заснував Інститут Національного відродження України в Тернополі, організував кафедру української культури у Тернопільській вищій духовній семінарії імені Йосипа Сліпого, де читав курс археології.
Помер Ігор Герега 5 червня 2002 року.