Нині ми перебуваємо на карантині в режимі самоізоляції. Це чи не основний засіб боротьби з пандемією коронавірусу, необхіднісь якої підтверджена практикою. Виявляється, що лише таким чином можна перервати біологічну ланцюгову реакцію загрозливого вірусу.

Бути в самоізоляції – не легка справа. Ти відлучений від звиклого ритму життя, від повноцінної роботи, а отже, і від очікуваних засобів існування. Це суттєво впливає на психічний стан людини. Нерви не витримують внутрішньої напруги. Збудження, емоції - зашкалюють, призводять до побутових сварок, непорозумінь, нервових зривів тощо.

Посилюється песимізм, замкнутість, зашореність, непорозуміння, самоізоляція у власній сім`ї, а головне – виникає відчуття пригніченої самотньої, покинутої людини. Самотність - уже давно загострена і актуальна проблема. Вона все більше обговорюється як теоретиками, так і практиками різних напрямів: психологами, соціологами, медиками, економістами, журналістами, політиками, юристами.

Про те, що це практична проблема для великого прошарку людей свідчить ГУГЛ. Так, на запит в інтернет-мережі слова «самотність» знайдено близько 1 000 000 викликів, а на такий же запит англійською – 59 300 000. Це свідчить про багатокомпонентність та багаторівневість самого феномена самотності. Як підійти до розуміння і вирішення цієї проблеми?

По-перше, кожна людина як окрема біолологічна особа і її природна складова має окремі людські потреби, без розуміння яких неможливе втручання в її діяльність. Будь-який примусовий тиск на діяльність людини і суспільства може тільки погіршити справи.

Основа цього примусового тиску - суто економічна: «Краще працюйте, більше заробляйте – і… краще житимете»?! Тобто, людина і суспільство функціонально та історично наперед визначені пасивними об’єктами. Хто їх запряже, той і поганятиме?!. Через це ті люди, які вважають себе самотніми, цілком щиро вважають, що це світ саме такий ї безглуздо йому протидіяти. До них належать ті, хто умовно активно сприймає свою самотність з мотивацією: «Краще бути ізольованим, самотнім, нІж проявляти ініціативу щодо покращення свого соціального становища».

Ті, хто пасивно сприймає свою самотність, вважає її як власну провину, або як долю, карму, прокляття чи їх неминучість. Але ж кожний, хто вважає себе самотнім, таки має власну волю і бажання конкретно її реалізувати. Кожна притомна людина прагне бути самістю або цілісною людиною, індивідом, який відрізняється від інших своєю окремішністю, з повнотою людського потенціалу, особистістю з єдністю душі і тіла, що є вищою владою в долі індивіда. Цілісність виражає вищу людську сутність з природними та духовними інстинктами, носінням «еталону - Бога в собі».

Чи здатна кожна людина претендувати на самість? Поза всякими сумнівами! Навіть більше! Це її обов’язок, а її власне життя постійно буде цього вимагати. Воно щоденно наполягатиме посилити свою самоврядність, давати собі раду, наводити порядок всередині себе. Поступово це стане внутрішніми домаганнями, які змусять прокласти курс, визначити чи уточнити загальну мету власного життя. Вони керуватимуть особою, будуть пануючими, визначальними чинниками, вибором того, до чого має спрямувати складний ланцюг людських дій.

Життя кероване метою, буде по праву називатися свідомим, тому що свідомість у даному випадку є визначальним чинником. Їй належить вибір того, до чого має спрямуватися її діяльність. Звичайно, це не буде гарантом безпроблемного життя. В житті кожної людини було і буде чимало несвідомого, яке спрямоване зовнішніми причинами. І хоч свідомість бере участь у діяльності людини, та не вона визначає, куди ця діяльність може бути спрямована.

Не оминуть людину екстремальні ситуації, як, наприклад, нинішні «коронавірусні», інші серйозні випробовування, які обов’язково додадуть їй щось нове, часто глибше, ніж раніше. Народяться нові відповіді на питання про світ і про себе в світі.

В житті, як на довгій ниві, будуть «діставати» і почуття зневіри, невдоволеності, власного безсилля, безвиході, заперечень і сумнівів. З такими настроями доведеться серйозно боротися. Супротив цьому лише употужнить стресостійкість та незламність людини.

Головне – зберегти свою самість, оригінальність, які надзвичайно запитані сучасним суспільством. Загалом, суспільство можна порівняти з великим букетом чудових квітів, де кожна квітка має свою красу, свої барви, запахи. Різноманітність робить букет неперевершеним.

Але віддамо належне самотності. Без неї немає руху до усвідомлення своєї сутності і самості.

Остання формуєтся і визріває на самоті в стані усамітнення, глибоких роздумів, самооцінок, порівнянь, пошуку різних варіантів. Це особливий емоційний стан, переживань і пошуку себе, простір для саморозвитку. Бачимо, також, що в епоху діджиталізації та цифрової культури для багатьох самотність - це свідомий вибір. Так, тисячі українських фрілансерів, які є представниками найпрогресивнішої частини ринку праці, працюють самостійно, не маючи навіть змоги легально отримувати й декларувати зароблені гроші. Вони за результатами своєї діяльності займають четверте місце в світі після Індії, США, Пакистану. Сьогодні в Україні у загальному обсязі експортованих послуг внесок ІТ – послуг становить більше 20 відсотків. Попит на програмістів в Україні вже давно значно перевищує пропозицію, а зарплати програмістів у десятки разів перевершують розмір середньої зарплати. Серед успішних українських фрілансерів бачимо, також, дізайнерів, перекладачів, копірайтерів, системних адміністраторів та інших.

То ж в умовах самоізоляції, коли послабились позитивні емоційні зв’язки і безпосередні контакти зі знайомими, колегами, рідними - не втрачаймо оптимізму, шукаймо способи підвищення своєї ресурсності.
Нічого не змінюється за одну ніч, але якщо будемо наполегливими й послідовними, то позитивні зміни справді здійсняться. Перетворимо час, який нам дано в період самоізоляції, на посилення своєї самості та продуктивності, яких у нас не вистачає!

Відчуймо сповна свою силу! Будьмо у злагоді з нею! Як писала Леся Українка:

«Нащо даремнії скорботи,
Назад нема в нас вороття!
Берімость краще до роботи,
Змагаймость за нове життя!»

Василь КУШЕРЕЦЬ,

голова правління Товариства «Знання» України,

член-кореспондент НАПН України,

доктор філософських наук, професор