Вітання з виходом альманаху "Зерна доброти"
Мала академія наук учнівської молоді Київської області видала альманах творів переможців журі обласного поетичного конкурсу "Зерна доброти" (1912 року), з переднім словом письменника, ученого секретаря правління Товариства "Знання" України Василя Василашка, який очолював журі цього конкурсу.
Альманах вийшов з привітанням доктора філософських наук, професора, заслуженого діяча культури і техніки України голови правління Товариства «Знання» України Василя Кушерця.
Шановні керманичі і вихованці Київської обласної Малої академії наук учнівської молоді!
Від Товариства «Знання» України сердечно вітаю вас із виходом у світ альманаху творів переможців обласного поетичного конкурсу «Зерна доброти»!
Високо цінуємо співпрацю Малої академії наук учнівської молоді з Товариством «Знання» України щодо підтримки юних обдарувань. Щиро бажаємо Малій академії наук учнівської молоді творчих досягнень в естетичному вихованні школярів, їх подальшому творчому зростанні на радість батькам, на славу Київщини і України!
З глибокою повагою
віце – президент Товариства «Знання»
України, голова правління Товариства,
доктор філософських наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України
Василь КУШЕРЕЦЬ
Перше місце
Ліснічук Ірина,
учениця 11 класу
Білоцерківської гімназії № 1
КНИГА СЕРЦЯ
Життя так спрагло книгу серця пише.
Карбуються у ній прожиті дні.
Навіки слід свій на землі залишать
Людських чеснот не знищені вогні.
Ця книга серця заповіді маг.
За ними я живу у світі цім.
Я вірю, що добро перемагає,
Лиш ним я на образу відповім.
По совісті я прагну в світі жити,
У справедливість вірю перш за все
І правду намагаюсь боронити,
Яка в житті довіру принесе.
Душею вірю в себе й Батьківщину
І знаю: зрада - непростимий гріх.
Усе віддам за друзів і родину.
Бо вірність - це мій світлий оберіг.
Чесноти ці творив народ віками,
А я - народу часточка мала.
Я книгу серця напишу ділами,
Щоб з гордістю гортать її могла.
Перше місце
Хоменко Марина.
учениця 4 класу
Богуславської СЗОШ
І-Ш ступенів № 1
ПРО УКРАЇНУ
Колосяться ниви золоті.
В далечі видніються хатини.
Скільки раз бувала тут в житті,
В споришах і мальвах коло тину.
Зустрічала весни у саду,
Соловейка слухала я пісню.
Виросту, сюди стежки знайду,
До свого веселого дитинства.
Хай ростуть щасливі дітлахи
На моїй землі, в моїй країні.
Хай лелеки бережуть дахи
І приносять щастя у родини.
Світлана Богланець,
учениця 11 класу
Козинської ЗОШ
І-ІІІ ступенів
Обухівського району
ЯК ПРИХОДИТЬ МУЗА
О Музо, пані невловима!
Коли полишите Парнас
Й по світу пройдетесь незрима.
Прийдіть, якщо знайдеться час!
Та ми, поети, дивні люди:
Нас завжди тягне у політ,
Тож не образьтесь, раптом буде
Ваш не помічений візит.
Ви залишіть свою візитку:
Розкриту книгу на столі,
Химерну тінь чи в'ялу квітку –
Я знатиму, що Ви були.
І згодом всі ті Ваші знаки
Я заримую у рядках,
І всі тоді вже будуть знати,
Що в мене Ви були в гостях.
ПОЛІТТЯ - СХОДАМ ДОБРОТИ!
Вітаю ініціаторів видання книжки віршів «Зерна доброти» в особі директора Малої академії наук учнівської молоді Київської області Оксани Григорівни Мережинської, головне управління освіти і науки і особливо - авторів цієї збірки, серед яких твори переможців обласного конкурсу учнівської молоді, а саме: Ірина Ліснічук,Орест Дідок. Марина Хоменко! Дуже вдала назва конкурсу і збірки «Зерна доброти». Зерна, які проростають, дають життя, утверджують Його безперервність, судячи з того, як нині проростають зерна, знайдені в пірамідах Єгипту. Доброта - кінцева мета людських мрій та благородних діянь. Така назва налаштовує початківців-літераторІв на проростання в їхніх душах добрих творчих починань. Я уявляю, скільки душі і світлих сподівань вклала в «Зерна доброти» відома письменниця І педагог, наставник юних Тетяна Петровська!
Хоча в дослідженнях секретів творчості проблема творчого задуму, в тому числі й у солідній праці «Із секретів поетичної творчості» Івана Франка, розглядається не в першому ряду, я у розмовах з початківцями ставлю це на перше місце. Якби Тарас Шевченко змолоду важко не захворів і у зв'язку з цим не виник задум попрощатися, він, може, і не написав би свій знаменитий «Заповіт» («Як умру, то поховайте...»), перекладений на десятки мов світу.
Що ж варто сказати юним, насамперед Київщини, у плані тематики їхньої творчості? У пошуку тем помічено їхню активність, начитаність, в окремих ерудованість, навіть високу техніку віршування, щирість почувань. Плюс захоплення темою добра, кращих людських якостей, які реалізуються в юності. Маю на увазі вірність, ніжність, любов до матері, батька, рідного села, міста, до Київщини, до України.
Які ж теми поезії я радив би юним? Звісно, спершу їм відомі. Але ті, які їх найбільше хвилюють, які на дотик серця, в яких автор уздрів такі грані, такі нюанси, яких не помітив в інших творах. Писати про білі хати - нічого не написати. Слід відкривати таємниці історії, як села так і урочищ, вулиць, на які багата земля древніх полян. Приклад з мого життя. Сто разів ми ходили у Придністров'ї по нагір'ю через урочище Тайна, де у видолинку то відновлювалося повесні, то усихало потім озерце, залишаючи клапті осоки. І ось я довідуюсь від старожила, що тут був великий ліс, велике озеро, куди перед набігом татар встигли заховатися односельці мого села Куражина. Зосталась у селі чомусь одна дівчина, її татари схопили, катували, але вона не видала, де селяни. Сказала: «Це - тайна!». Так і назвали місце рятунку селян. «Еврика!», подумав я, це ж вірш. І вірш був написаний. Тобто, уже сам задум повинен захоплювати. Твір письменника має бути Колумбом - першовідкривачем світу, таємниць буття, тоді він цікавий.
З темою пов'язана ідея твору, творчості. Початківцем я чув запитання старших: «Чого це ти причепився до верби, кому не відомо, що верба гарна, кучерява, шепочеться з осокою?» Тоді я пригадав пораду в'язня ГУЛАГу, патріарха української байки, мого наставника в юності Микити Годованця: «Вам задум має не давати спати, мовчати, не писати, ви маєте казати собі". «Це треба найшвидше розповісти всім!». «Доки не всі розуміють значення для українця рідної мови, доти я писатиму про неї так, щоб донести до кожного ідею: священний обов'язок українця перед попередниками і нащадками, перед нацією - досконало володіти і спілкуватися рідною мовою!» - сказав я собі років сорок тому і втілюю в десятках віршів цей задум, не повторюючись. Звідси і ряд віршів та назви книжок: «Зрадиш мову рідну в домі ріднім (зрадиш все!», «Україні - українську!», «Відроджуймоcm - не перероджуймось!», «Чи ти Україні син?», «Через терни – до України» тощо. Край лісу, біля колишнього ставу пана Патона, є «Турецька печера», де люди ховалися від турків, де моя бабуся Катерина рятувала єврейку Рузю від нацистів, де ми знайшли наконечники стріл для музею в школі. Знов – «Еврика!», знову – вірш про мужність, але через образ печери, яка при вході у «заїдах моху».
Тож дуже важливе у вірші чи в новелі художнє втілення Ідеї, а не простий переказ, що є жанром бувальщини. Поет Дмитро Чередниченко, керівник студії при Національній спілці письменників України, в якій він виховує юні дарування, нерідко наголошує: на такому терміні, як персоніфікація, або уособлення, тобто, своєрідне олюднення природного довкілля, що особливо властиве казкам, легендам, міфам, коли рослини, тварини, поняття чи явища природи наділяються людськими рисами, про що і світлої пам'яті Дмитро Білоус говорив на семінарах молодим. Якщо троянда залишається просто трояндою, навіть розкішною, не переростає наче б у дівчину, якщо в ній не відчув читач живої душі, то квітка залишається квіткою І вірша нема. Але якщо за тополею – ціла доля людини, як в однойменному вірші Тараса Шевченка, то це вже - художній твір. І, навпаки, дівчину порівнюють з червоною ружею, з едельвейсом, з ромашкою, Із зорею. Є просто зірка, а є зірка сцени, кінозірка, є зірка чиєїсь надії. Один пише: «Береза гнеться на всі боки». Ну й що? А інший про ту ж березу пише зовсім інакше, з художнім підтекстом: «Вона погнеться взимку проти вітру – дивись і виборе весну!».
Небезпечні у поезії загальники, типу: «Моє село дуже гарне, воно все у садках, у зелені». Згадаймо, що в Шевченка село не просто гарне, воно – «писанка». Можна сказати, що я дуже тужу за Батьківщиною, а поет сказав образно: і дим Вітчизни нам солодкий і приємний! А в яких тільки варіантах не появляється у п'єсах, поемах гіркий запах полину, який навіває солодкі спомини про рідне поле. Колись, років зо двадцять тому, у видавництві «Веселка» ми видавали книгу Василя Стуса з листами до сина. Тоді я, прочитавши рукопис книжки, написав кілька рядків, які, як виявилось, прочитав та запам'ятав син поета Дмитро, про що недавно мені сказав. Ось ці рядки: «Не Стус, а струс. Душа прокинулась у ніші. Якби – раніше!» Власне, якщо казати коротко, то щоб твір став художнім, треба навчитися віртуозно володіти образним мисленням, робити органічний сплав думки і почуттів, знати написане класиками, відомими письменниками, навіть колегами на відповідну тему, щоб «не винаходити велосипед».
Вершиною творчості письменника є його всенародне визнання. Даниною вдячності Тарасу Шевченку, знаками його слави стали понад 1200 пам'ятників йому на всіх континентах планети. Його «Кобзар» в українців лежав поряд з «Біблією». Нерідко письменні люди читали весь «Кобзар» напам'ять. Якби Тарас Григорович Шевченко написав лише такі поеми, як «І мертвим, і живим...», «Кавказ», «Сон» – і то вже б увійшов в історію літератури. Бо Шевченко як митець буквально вибухав почуттями та ідеями, які яскраво відбивали почуття, надії, прагнення його народу. Подібне можна сказати і про Івана Франка, Лесю Українку, Олександра Довженка, Олену Телігу, Василя Стуса та ряд інших наших митців, світочів культури.
Молоді автори правильно роблять, коли дають читати свої твори вчителям, батькам, старшим друзям. І добре, що ті висловлюють свої оцінки, поради і зауваження, чим збагачують юного автора, не бажано лиш, щоб власноручно, та ще й без згоди автора, йому щось дописували чи переробляли в його творі. Характер, як казав Оноре де Бальзак, народжується на бистрині, а талант формується у тиші. Можна додати ще, що шліфуються, стають досконалими творчі доробки автора у його спілкуванні з читачем. Добре, як при школі є літературне об'єднання, літературна студія, але коли таких нема, то найвужче коло пошановувачів, слухачів стає автору своєрідною літстудією. Талановитий новеліст Григір Тютюнник не давав до друку свої твори, не «проговоривши», не прочитавши їх вголос зацікавленим слухачам. І тепер при найпершій можливості письменники йдуть у школи на творчі зустрічі, я сам був у сотнях шкіл. Світлої пам'яті Дмитро Білоус і у 80 років не міг обійтися без таких зустрічей, «творчих лабораторій», де в нього народжувалися сюжети. Так, у школі він помітив і відобразив в одному з віршів те, що вчителі, насамперед, учительки ідуть школою, притуляючи підручники і дитячі зошити до грудей, як щось найдорожче. Водночас найвищий рівень спілкування у початківця, гадаю, тоді, коли його твори слухає або читає професійний письменник. А для письменника це – свято!
А як зрозуміти оцінку вірша самому початківцю, якщо його слухачі не красномовні? Очевидно, не лиш по аплодисментах, а й по тому, як слухачам запам'ятовується прочитане, чи його згадують. Як на мене, то найбільше пам'ятають ті твори, заголовки, закінчення яких глибокі, афористичні, схожі на прислів'я і приказки, стають в устах крилатими фразами: «І неситий не виоре на дні моря поля» (Т. Шевченко), «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (І. Франко), «Слово, чому ти не твердая криця?» (Леся Українка), «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Навіть з поезій юних дещо
запам'ятовується. Так мені запали у пам'ять рядки з «Антитез» Ірини Ліснічук, що з Білої Церкви: «Білий шовк ясного дня – чорний атлас ночі, Щиро всміхнені уста і тужливі очі».
Хай же видавцям і авторам цієї книжки пощастить так, щоб читачі запам'ятовували і повторювали подумки чи вголос рядки з творів цих юних обдарувань. Сприятиме творчим успіхам початківців і їхня подальша активна участь у літературних конкурсах, у тому числі в конкурсі «Зерна доброти», І ще хочу побажані молодим багато читати найкращих творів вітчизняної і світової літератури, ніби проходячи при цьому шляхами народження І здійснення творчих задумів талантів і геніїв нашого народу і людства, тим паче, що тепер у шкільних програмах є ті письменники світової літератури, ті чудові твори у перекладі українською мовою, які ми свого часу вивчали лиш у ВНЗ. Адже справжнім альпіністом ніколи не станеш, якщо разом з асом-альпіністом не підніматимешся крутосхилами на найвищі гори.
Василь Василашко,
письменник, лауреат Всеукраїнської
літературної премії імені Лесі Українки,
заслужений журналіст України,
голова журі обласного поетичного
конкурсу «Зерна доброти»
