Це вже справа недолугої чиновницької «риби» — гнити з голови, а чи з хвоста, але саме у серці столиці, у історичному її центрі, відбувається справжнісінький розклад культури. Дух Києва, його атмосфера складаються аж ніяк не з примарного блиску вітрин бутіків та дорогих ресторанів, — душу киянина завжди огортало світло з інших вікон: будинки культури, театри, бібліотеки, книгарні (згадаймо, як усі ми не змогли відстояти «Сяйво» у 2009 році, будівлю досі запнуто сірою, як совість місцевої влади, мішковиною).
Тепер надійшов час «здати барикади» редакціям журналу „Трибуна" та щорічника „Наука і культура" — вони знаходяться на вулиці Прорізній,10, — саме у День Соборності, 22 січня, у суботу, до приміщення, зламавши двері, вдерлися рейдери, які вивезли усе майно редакцій, включаючи архіви, які зберігалися упродовж сорока п'яти років. У понеділок, 24 січня, рейдери не пустили журналістів до редакцій. Журналістська громадськість обурена — на прес-конференції у Національній спілці журналістів ніде було яблуку впасти.
Голова НСЖУ Ігор Лубченко сповістив, що звернувся до генерального прокурора із запитом: його цікавить, яким чином фірма „Лорбук", яка шляхом рейдерського захоплення вступила у права власності на приміщення редакцій, спромоглася, маючи на рахунку 52 500 гривень, заплатити за нього 1 мільйон 152 тисячі гривень? „Хто заплатив ці гроші і хто насправді є замовником цієї бандитської атаки?" — обурювався Ігор Федорович.
Редакції „Трибуни" та „Науки і культури" орендують приміщення загальною площею 133 квадратних метри вже упродовж сорока років. Їхні засновники — Товариство „Знання" України, Національна академія наук України та Національна спілка журналістів України. Поруч — Молодий театр, школа, словом — це „вулиця високочолих", з певним науковим „шармом". Але вже добрих два роки інтелектуалів „лихоманить" — вони зіткнулися з безправ'ям.
Розповідає член президії Товариства „Знання", керівник його юридичної служби Анатолій Мороз:
— У 2008 році нам стало відомо, що управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної ради готує орендоване нами майно (приміщення для двох редакцій) до продажу. Ми зразу ж звернулися до управління — там такі наміри заперечили. Проте, дуже скоро, незважаючи на те, що договір оренди приміщень редакцій спливав лише 1 січня 2011 року, вони були продані фірмі ТОВ „Лорбук", — з приховуванням від нас інформації та порушенням нашого права, передбаченого законом, на першочергову участь у приватизації та першочергове право на купівлю цих приміщень. З огляду на те, що звернення Товариства „Знання" до прокуратури, міліції, СБУ були проігноровані, ми звернулися до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщень та визнання недійсним аукціону, про який засновників видань не поставили до відома (важко зважати на оголошення в невідомій загалу газеті „Я— споживач"). У аукціоні брали участь лише чотири малі фірми, які очолювала одна й та ж сама особа — Елеонора Краковська. Орендовані Товариством „Знання" приміщення виставлялося на продаж Першою універсальною біржею „Україна", яка на час продажу — 15.07.2008р. — не мала документально укладеної угоди з Шевченківською районною радою (тогочасним господарем комунальної власності району), щоб бути посередником у розпродажу її майна.
Судові спори тривали досить довго. На користь Товариства „Знання" було ухвалено рішення Господарського суду м. Києва — у травні 2010 року, це рішення залишилося в силі і у постанові Вищого господарського суду, прийнятій у жовтні 2010 року.
У зв'язку з тим, що договір оренди наших приміщень закінчувався 1січня 2011 року, ми хотіли продовжити термін оренди, тим більше, що існує постанова Верховної Ради щодо мораторію на виселення редакцій — вона передбачає обов'язок місцевих органів влади укладати договори з редакціями на сталих умовах. Але на початку року управління з питань комунального майна Шевченківського району, яке зараз знаходиться у стані ліквідації, спрямувало до нас листа про те, що угоду розірвано. Щоправда, за тиждень управління відкликало цього листа, визнавши його недійсним.
У ході судового процесу, ще у вересні 2009 року, фірма „Лорбук" намагалася накинути нам договір оренди безпосередньо з нею, проте ми продовжували платити територіальній громаді. До того ж виявилося, що ще 20 жовтня 2008 року, за два роки і два місяці до рейдерського захоплення приміщень редакцій, фірма „Лорбук" в особі директора Елеонори Краковської уклала угоду купівлі-продажу їх з Діаною Романенко (цікаво, що у них збігається домашня адреса). Продаж було здійснено за ту ж саму суму — 1 мільйон 152 тисяч гривень, — за яку „Лорбук" нібито купив ці приміщення у громади Шевченківського району. А сама нова власниця майна, Діана Романенко, увесь цей час ніяких претензій до журналістів не висувала. Дивна історія, чи не так?
Ми вважаємо, що маємо повне право на переукладання угоди щодо оренди приміщень на Прорізній,10. А дії рейдерів реально спрямовані на незаконне володіння майном територіальної громади (до речі, цей будинок належить до пам'яток архітектури) і є грубим порушенням конституційних прав журналістів. Тим більше, що їм було достеменно відомо про рішення судів.
По закінченні прес-конференції журналісти, не змовляючись, вирушили на Прорізну. Зачинені чужими замками двері, світло у кабінеті, яке забули загасити за собою рейдери. Оголошення на дверях: „Умови повернення вашого майна ви можете дізнатися за телефоном..." (до речі, там ніхто не знімає слухавку). І якась прикро вражена душа з журналістів дописала на краєчку оголошення: «Ви ж хоч квіти поливайте!» Що може бути пронизливішим від цього заклику?
Сподіваюся, що справа журналістів вирішиться на їхню користь — бо вона, власне, прозора. І — створює прецедент, якщо ми хочемо мати столицю інтелектуалів, а не шахраїв. Ми тільки тоді матимемо певність, що знаходимося у просторі історії та культури, коли будемо готові захищати його громадою — не тільки від беззаконня, але й від тривіального жлобства.
Ірина Кириченко «Дзеркало тижня. Україна» №2, 21 Січень 2011
