Експерти «Дня» обговорюють топ-новину щодо призначення екс-президента Грузії головою Одеської облдержадміністрації.
Рішення Президента України Петра Порошенка про призначення колишнього президента Грузії Михаїла Саакашвілі головою Одеської ОДА викликало бурхливу реакцію в суспільстві і політикумі, Інтернет вибухнув коментарями і зі знаком «+», і — «-».
Ставитися до екс-президента Грузії, як і до всього «іноземного десанту» в Україні, можна по-різному. Але у всій цій історії з призначеннями іноземців, зокрема, Саакашвілі, проти якого в Грузії відкрито кримінальну справу, багато запитань. Звичайно, такий крок не можна розглядати поза лінії протистояння «Порошенко—Коломойський». Але не тільки. Факторів багато — важливі й форма, і зміст. Як показує вже досвід, нічні надання громадянства і призначення — мають не дуже гарний результат. Тема — резонансна, а отже потребує подальшого обговорення.
«ПОКИ ПРИЗНАЧЕННЯ СААКАШВІЛІ МАЄ ЛИШЕ ЗОВНІШНЮ ОБОЛОНКУ, ЯКУ ЩЕ ДОВЕДЕТЬСЯ НАСИТИТИ РЕАЛЬНИМИ СПРАВАМИ»
Валентин ТОРБА, «День»:
Валентин ТОРБА — Петро Олексійович Порошенко, так і не вирішивши питання з продажем своєї Липецької фабрики в Росії, оголосив про боротьбу з олігархами. І боротьбу цю він дійсно веде, щоправда поки що з одним усім відомим олігархом Ігорем Коломойським. Ще однією «цеглиною», яку Президент витягнув із фундаменту впливу на Україну Коломойського, а точніше на Одеську область, стало звільнення голови Одеської ОДА Ігоря Палиці. Безумовно, такий крок міг лише нашкодити іміджу Президента, якщо не в Одесі, то в інших регіонах, адже всі пам'ятають, що саме завдяки Палиці, а точніше Коломойському, Одеса була утримана під час активних спроб розкачування регіону проросійськими силами. Утримана завдяки, з одного боку рішучим, навіть сміливим крокам, а з іншого — завдяки балансуванню. Одесити подейкують, що Палиця (тобто Коломойський) із власної кишені вирішував складні, суперечливі питання. Мене цей факт не дивує, адже по Луганську знаю, як певні люди в патових ситуаціях не скупилися витягати власні гроші на закупівлю і світлошумових гранат, і молотого перцю до них, і на багато чого іншого, більш вагомого. Того вимагав час і вся серйозність моменту. Так чи інакше, в критичний момент минулого року ситуацію в Одесі вдалось утримати, як і в цілому по Україні. Дніпропетровськ — Запоріжжя, на яке розповсюджувався особистий вплив Коломойського, — Одеса — Харків (всі пам'ятають жорсткі телефонні розмови Коломойського із представниками «регіональної» харківської верхівки). Ці міста стали каркасом, який Путіну не вдалося зламати. А саме на це агресор і розраховував після по-легкому «віджатого» Криму. Україна мала сама себе зжерти запалювальними сумішами, війною олігархів та все новими і новими водорозділами в суспільстві. Не вийшло. Зламався лише Донбас, де панувала кучмівсько-комсомольська братія. До речі, саме Рінату Ахметову пропонували очолити Донецьку область, яку той чомусь не взявся очолити, поступившись менш багатому і більш м'якому Сергію Таруті. І про це варто замислитися — чому?
Отже, відставка Палиці під будь-яким соусом, в тому числі й соусом боротьби з корупцією, нічого, крім мінусів, для Петра Порошенка не дала б. Та за рік ми вже звикли до того, що Президент проблему перетворює на шоу з відволікаючими прийомами. Під час звіту про свою роботу, відходу із Донецького аеропорту, відступу із Дебальцевого та інших моментів, які віщували Президенту докори і звинувачення, відбувалися показові затримання чиновників прямо на засіданнях уряду, гучні розкриття епізодичних злочинів, траплялися казуси з окремими міністрами, і все це вмить відводило фокус уваги від очевидних системних прорахунків влади. І якось відходив на другий план факт того, що боротьбу з олігархатом оголошує саме олігарх-президент. Наче Президент автоматично себе вивів за дужки. Так і цього разу Порошенко зробив яскравий крок — призначив на місце Палиці самого Президента. А саме екс-президента Грузії Михаїл Саакашвілі. Праві сили, які виступили із звинуваченням Порошенка, що той набирає команду не зі своїх українських кадрів, поступилися лавині радощів інших правих сил, які вважають, що український кадровий потенціал вичерпав себе. Президент саме зі своїх і набирає команду. Чимось така ситуація нагадує передвиборчий бігборд в «ЛНР» минулого року — «Приходь, будуть усі свої». І вже сама критика такого призначення в руслі істерики російських ЗМІ видається роботою на Росію. Критикувати такий крок — записувати себе до путінських «тролів». І то нічого, що одним із перших, хто висловив радість щодо призначення Саакашвілі головою Одещини, був не хто інший, як Сергій Ківалов, помічник якого — піп Московського патріархату — нещодавно мав солодку трапезу тортом із кремовим написом «ДНР».
Не можна не відзначити заслуги Михаїла Саакашвілі в реформах у своїй рідній Грузії, хоча і вивчення їх результатів тепер уже точно від нас вимагає ретельної уваги без зайвої ідеалізації. Бо одна справа ставити нашим чиновникам в приклад досвід інших країн, а інша справа — запросити до себе авторів того прикладу. І безумовно, треба дати період для новопризначенця, щоб можна було з часом оцінити, наскільки він зможе адаптуватися саме до українських специфічних умов, адже завдання перед ним стоять надскладні — від боротьби з корупцією до кардинальної кадрової політики не деінде, а у «перлині біля моря» — на батьківщині бандитських Бабелівських героїв, споконвічної контрабанди, корупції та складних переплетень національних і культурних пластів. У системі тотальної корупції та спекуляції службовим становищем, кумівства та абсолютного небажання бачити власні вади Михаїл Саакашвілі має великий ризик не просто не справитися з локальною ділянкою роботи, а ще й, попрацювавши на рейтинг українського Президента, втратити власний рейтинг.
Поки ж значення цього призначення має лише зовнішню оболонку, яку ще доведеться наситити реальними справами. Або нереальним популізмом. Час покаже. Не будемо забувати, що Одеса — одна з цілей удару Путіна, який, скоріше за все, такий удар планує за своїм чекістським звичаєм — підриваючи тил, а вже потім вводячи війська. А біля Одеси в замкненому просторі, на території так званої «ПМР», шилом у нашому боці стоять російські війська. Так само, як і з півдня, з Криму. Тут важливим фактором є якраз вміння поєднувати рішучість та витримку. Гарячність, яку свого часу проявив Саакашвілі в Цхінвалі, повівшись на російську провокацію, може призвести до непоправної біди.
Серед одеситів ходить думка, що Михаїл Саакашвілі, за всієї його харизми, прийшов до Одеси тимчасово. Основна мета Президента — дати можливість колишньому колезі набути досвіду господарської посади в українських умовах, щоб згодом перетворити Саакашвілі на кандидатуру для посади голови уряду. Адже наразі окрім спікера Володимира Гройсмана, який для Президента тримає ворота Верховної Ради, у Порошенка немає серйозної фігури для заміщення Яценюка.
Поки ж для багатьох патріотів настав час райдужної надії — ось тепер ми покажемо і Росії, й бунтівному Донбасу, як треба боротися з корупцією і будувати прогресивну країну в конкретній, окремо взятій області (чому не в державі в цілому?). Нам дійсно потрібен оптимізм, але головне, щоб такий оптимізм не став лише поверхневою психотерапією...
«ПРИЗНАЧЕННЯ СААКАШВІЛІ ВІДДЗЕРКАЛЮЄ ЗАГАЛЬНУ СИТУАЦІЮ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ В ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ»
Артем ФИЛИПЕНКО, політичний експерт, Одеса:
Артем ФИЛИПЕНКО — Одеситами це призначення було сприйнято так само, як і в цілому українським суспільством. З одного боку, це відверто позитивне сприйняття, оскільки у Саакашвілі є репутація реформатора, відповідно існують очікування змін на краще в одеському регіоні. Також він сприймається як рівновіддалена особа від одеських кланів, тому очікується, що він зможе проводити більш-менш незалежну політику. З іншого боку, українці, а особливо одесити з певною пересторогою завжди ставляться до призначення «варягів». А в даному випадку мова йде не просто про людину з іншого регіону країни, а взагалі про іноземця. Без сумніву цей факт буде активно використовуватися Росією в інформаційній війні проти України, всіляко розхитуючи ситуацію в Одесі.
Якщо говорити в цілому про кадрову політику, то в нашій державі вона в поганому стані. Це пов'язано з тим, що система кадрових призначень в органи державної влади фактично зруйнована. Сьогодні переважає «квотний принцип», коли призначення на ті чи інші посади є наслідком політичних домовленостей. Призначення Саакашвілі якраз і віддзеркалює загальну ситуацію кадрової політики в державній службі. Звісно, потрібно «вирощувати» свої кадри, але за роки незалежності у нас склалася кланово-олігархічна система, яка поставила в залежність кадрову службу країни. Про державні інтереси мало хто думав. Відповідно і отримали такий результат.
Саакашвілі вже зробив перші заяви, які пов'язані з кадровими змінами в регіоні. Але тут є один дуже важливий нюанс — це низька заробітна платня державний службовців, що значно зменшує привабливість державної служби для молодих людей, які прагнуть щось змінити на кращу в цій країні. Те, що буде оголошений конкурс, — це позитивний момент, головне, щоб він відбувався прозоро і якісно. Також завжди є небезпеки, що втрутиться політика у формування складу обласної і районної держадміністрацій.
Звичайно, є сподівання, що Саакашвілі вдасться щось змінити на краще. Проблемних питань багато — це наведення порядку на митниці, боротьба з контрабандою, незаконні забудови... Але проблеми області не обмежуються тільки проблемами самої Одеси. Є досить складний регіон Бессарабії, куди треба приділяти увагу, специфічними є північні райони Одещини. Поле для діяльності — дуже великий. А головне, потрібно бути готовим, що одеський регіон ззовні і далі будуть намагатися розгойдувати. Саакашвілі — людина амбітна, який хоче реалізувати свій потенціал. Не виключно, що його призначення може бути щаблем на шляху до прем'єрства. Для цього потрібно показати результат. Одеський регіон складний, але це регіон, який має дуже великий потенціал для розвитку: транспорт, туризм... Є всі шанси стати локомотивом в розвитку всієї держави.
«СИТУАЦІЯ НАГАДУЄ ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ, КОЛИ СУВЕРЕН СТАВИВ ВАСАЛА, БО ТОЙ ЙОМУ ПОДОБАВСЯ»
Вікторія ПОДГОРНА, політолог:
Вікторія ПОДГОРНА — Призначення Михаїла Саакашвілі — це дуже оригінальний хід Порошенка, адже він використав реформаторський імідж екс-президента Грузії. Це також може зіграти на його користь в конфлікті із Ігорем Коломойським. Проте це посадове рішення деякі експерти сприйняли як те, що ніяка децентралізація проводитися не буде і високі повноваження адміністрацій існуватимуть ще довгий час.
Але, по суті, питання не в персоналіях, які призначаються на ті чи інші посади, адже із Саакашвілі це було зроблено скоріше для ажіотажу та піару. Він був авторитарним правителем, бо мав відповідні повноваження президента Грузії, тому міг робити все, що завгодно. А в Україні інша система й інша нація, тому це рішення є більш спекулятивним, аніж пов'язаним із бажанням ефективності. Якби його призначили, але перед цим були заявлені причини, мета та критерії ефективності, тоді було б в усіх з'явилось розуміння цього рішення. А так ситуація нагадує епоху Середньовіччя, коли суверен ставив васала, бо той йому подобався. І в Україні продовжує існувати напіфеодальна система. У нас майже всі високі призначення мають персональний характер. Ця риса характерна саме для недорозвинених патримоніальних систем. Але якщо будувати нову політику, критерій ефективності та професіоналізму має бути вищім, ніж критерій лояльності та особистих відносин. Неформальні зв'язки не можуть превалювати в політиці, адже вони сприяють корупційності системи, тому мають переважати правила та інститути. Зміни в політиці мають полягати і в системі призначень та ротації кадрів. Важливо встановити нові правила, процедури та механізми, які б забезпечували вищій рівень об'єктивності цього процесу.
Проблема в тому, що ніхто не робить одну з ключових реформ — державного апарату. На жаль, система залишається пострадянською не тільки економічно, а й на рівні правління. Весь час відбуваються пошуки та призначення іноземців, а Грузія виявляється основним джерелом кадрів. Причина всього цього — відсутність системного підходу — як змінювати систему управління та готувати кадри. Це питання, яке турбує іноземців, а тому останнім часом з'явився новий тренд зі створення багатьох програм та проектів із підготовки кадрів. Але це громадські ініціативи, адже немає запиту держави щодо навчання людей для створення резерву держапарату. Я давно зауважувала — замість прямих видань Україні, Захід має передавати свої знання, готувати наших управлінців. Крім бізнес-школ, державний апарат майже не має знань, як керувати інституціями з урахуванням сучасних стандартів публічного адміністрування.
На вищі щаблі влади в нашій країні залучають готові персоналії, які користуються широкою відомістю, але це не завжди є гарантією того, що дані посадовці будуть ефективні. Зміна персоналій дуже часто зовсім не свідчить про зміну системи. Тому треба шукати тих, хто вже отримав нормальну освіту, в тому числі й українців, які працюють за кордоном. Наприклад, той же Саакашвілі на початку президентства спирався на тих людей, які зробили кар'єру за кордоном, мали освіту, досвід, але за походженням були грузинами. Українців же в світі набагато більше. Щоб зламати цю пострадянську систему, потрібно розпочати їх масовий «призов». У нас шукали добровольців до армії, але треба по всьому світові шукати освічених людей для державних посад, а потім навчати та готувати робітників для середньої ланки управління. Це має бути напрацьована та активна стратегія. Проте я не бачу подібної активності влади.
Ще одне питання до цього призначення — легка видача громадянства іноземцям, причому за скороченою процедурою. Це не дуже правильно, адже це нівелює статус українського громадянства та не дає авторитетності Україні. І це ще одне питання до функціонування політичних інститутів, бо якщо замість правил є постійні виключення, тоді про яке верховенство права можна говорити? Тому система знову виглядає волюнтаристською, адже лідер може керувати законом, судами і т.п. Якщо ми хочемо рухатися вперед та бути частиною Західного світу, то там універсальність законів забезпечує стабільність і розвиток суспільства та держави. Нам треба рухатися в напрямку побудови універсальних інститутів, бо лише вони гарантують, що суспільство буде розвиненим та більш справедливим.
І якщо дивитися на всі процеси, які відбуваються в Україні, можна зробити висновок, що, на жаль, ми не стали на західний шлях і поки не керуємося логікою побудови стабільних інститутів.
Підготували Іван КАПСАМУН, Дмитро КРИВЦУН «День»
