Друк
Перегляди: 2030

Георгій Харпак – фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики (1992 – за розвиток нових детекторів елементарних частинок, винахід так званих «камер Шарпака», лауреат премії Європейського фізичного товариства.

Народився 1 серпня 1924 року в містечку Дубровиця на півночі нинішньої Рівненської області, у заможній родині.

1932 року родина переїхала до Франції. 1938 року вступив до ліцею Святої Луїзи. З 1943 року – учасник Руху Опору, 1944 року – арештований, один рік перебував у концентраційному таборі Дахау.

З 1945 до 1947 року Жорж Харпак навчався у вищій гірничій школі. Далі - у знаменитому Коледж де Франс. Працював у лабораторії Фредеріка Жоліо-Кюрі. 1955 року – отримав вчений ступінь доктора філософії з фізики. З 1959 року працював у Європейському центрі ядрових досліджень ЦЕРНі (Женева). 1968 року винайшов багатодротинкову пропорційну камеру для реєстрації космічних частинок, винахід був відзначений Нобелівською премією 1992 року у галузі фізики.

Георгій Храпак – член Французької академії наук, почесний доктор чотирьох найшанованіших у світі академій.

Помер учений 29 вересня 2010 року, похований у Парижі.

Григорій Махів – ґрунтознавець, проаналізував історію формування українських грунтів на різних етапах розвитку та опублікував результати досліджень в багатьох наукових працях.
Народився 1886 року в Києві (за іншими даними – 3 серпня 1886 року в сім’ї вчителя нижчої технічної школи м. Рибінська Череповецького повіту Новгородської губернії і мав білоруське коріння).

1913 року закінчив навчання у Київському університеті Святого Володимира. Працював у губернському земстві, досліджував грунти Київщини. Згодом очолив відділ ґрунтознавства Київської крайової сільськогосподарської станції. Захистив дисертацію і здобув науковий ступінь доктора сільськогосподарських наук. Працював у Сільськогосподарському науковому комітеті України.

1928 року цю організацію репресовано як націоналістичну установу.

Г. Махів видав спеціалізований збірник у 10-ти томах «Матеріали дослідження грунтів України», а також «Мапу грунтів України». 1925 року – книгу «Четвертинні поклади України» з мапою та підручник для високих шкіл «Грунтознавство». 1927 року – «Мапу грунтів України» в мірилі 1:1000000 у 25 фарбах з текстами українською та англійською мовами. 1930 року - працю «Грунти України» (монографія з атласом кольорових малюнків грунтів, 330 стор.). 1937 року – книгу «Грунти зони бавовникосіяння України» (монографія з мапою грунтів на площу 5000000 гектарів).

Ще з 1929 року потрапив в опалу як ворог народу.

1944 року виїхав до Німеччини, де став професором в Українському технічно-господарському інституті в Регенсбурзі (Баварія).
Дійсний член НТ та УВАН.

Переїхав до Бірмінгема у США. У Детройті очолив групу УВАН, організував Краєзнавчу комісію при НТШ. Отримав запрошення на наукову працю при Стенфордському університеті у Каліфорнії.

Помер 22 серпня 1952 року.

Юрій Вороний – трансплантолог, хірург, доктор медичних наук, професор.

Народився 9 серпня 1895 року в селі Журавка під Прилуками (нині Чернігівська область) в родині професора Варшавського університету, члена-кореспондента імператорської Академії наук Георгія (Юрія) Феодосійовича Вороного.

Спочатку навчався у Варшавській, а згодом у Прилуцькій гімназії. Вступив на медичний факультет Київського університету імені Святого Володимира.

У роки Першої світової війни влаштувався студентом-медиком в одному із перев’язувальних загонів Південно-Західного земського комітету допомоги хворим і пораненим воїнам. 16 січня 1918 року брав участь у бою під Крутами. 1921 року закінчив навчання в Київському медичному інституті. 1926 року – асистент на кафедрі хірургії у професора Володимира Шамова в Харківському медінституті. Виконав пересадку нирки собаці в експериментальних умовах. 1931 року призначений на посаду головного лікаря і завідувача хірургічним відділенням міської лікарні Херсона. З 1933 року – завідувач кафедрою топографічної анатомії і оперативної хірургії вечірнього виробничого медичного інституту в Херсоні. З 1934 року – старший науковий співробітник Херсонського науково-опорного пункту Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії переливання крові. З квітня 1933 року вчений вперше у світі здійснив операцію з пересадки трупної нирки людині.

1933 року почалися доноси і цькування Юрія Вороного. 14 грудня 1934 року бюро Херсонського міськпарткому і президія міськради Херсона прийняли ухвалу «Про захист тов. Вороного»

У січні 1936 року вченому присуджено науковий ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертаційної роботи, а восени цього ж року його за конкурсом обрано завідувачем кафедрою загальної хірургії Харківського стоматологічного інституту і переведено до Харкова. Згодом його обрали секретарем Всесоюзного з’їзду хірургів (1938-39), членом правління спілки хірургів міста Харкова (1936-41).

Наприкінці 50-их років, працюючи в Житомирській обласній лікарні, виконав ще чотири операції з пересадки трупної нирки (із терміном консервації нирок від 12 до 28 днів при збереженні життя і функції) хворим з важким хронічним нефритом.

6 травня 1950 року Ю. Вороного переведено в Київ до інституту експериментальної біології і патології ім. О. Богомольця на посаду завідувача відділенням експериментальної хірургії. У 1952 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук. З 1953 по 1961 рік працював у Київському інституті гематології і переливання крові на посаді завідувача відділом кровозамінників.

Ю. Вороному належить близько 50 наукових праць, а також подвійний пріоритет – першої клінічної пересадки нирки та першого використання в клініці трансплантації кадаверної нирки.

Помер 1961 року.

Ервін Чаргафф – біохімік, працював в Австрії, США, Франції, Німеччині, член Національної академії наук США, член Паризької АН, Нідерландської королівської АН, Академії натуралістів Німеччини «Леопольдіна», вперше одержав ДНК у чистому вигляді.

Народився 11 серпня 1905 року в Чернівцях у заможній родині.

Початкову освіту отримав у Чернівцях, далі навчався у гімназії Максиміліана в Австрії. 1923 року вступає до Віденського університету, де студіює хімію. Докторську дисертацію захистив улітку 1928 року.

Працював у Карлсберзькій лабораторії в Копенгагені, Йєльському університеті у США, а 1930 року переїздить до Берліна на посаду асистента кафедри бактеріології. 1933 року запрошений на роботу в Інститут Пастера у Парижі, але вже 1934 року знову переїздить до США, до Колумбійського університету. Саме тут вчений зробив своє відкриття – описав подвоєння молекул ДНК, що стало вагомим кроком на шляху до розшифрування генетичного коду людини.

Його обрано Почесним ректором Боннського та Колумбійського університетів, шість років керував біохімічним інститутом у Колумбійському університеті, нагороджений Національною академією США, медаллю Пастера, Грегора Менделя, премією Мерка.

Помер 20 червня 2002 року в Нью-Йорку.

Іван Раковський – антрополог, зоолог, енциклопедист, педагог, громадський діяч, головний редактор «Української Загальної Енциклопедії», діяльний у товариствах «Рідна школа», «Просвіта», «Відродження» (його перший голова).

Народився 24 серпня 1874 року в селі Протеси Рогатинського району, в сім’ї священника.

1884 року закінчив початкову школу в селі Чагрів, далі навчався у Станіславській (два класи), а потім у Львівській академічній гімназіях.

1892 року отримав атестат зрілості і вступив на філософський факультет Львівського університету. У 1896-99 роках працював в Академічній гімназії Львова. 1899 року призначений на посаду професора в гімназію Коломиї, де працював десять років. З 1903 – дійсний член НТШ. 1908 року переїхав до Львова, де обійняв посаду секретаря НТШ. 1910 року став професором Української Академічної гімназії у Львові, надрукував низку підручників. 1912 року його обрано членом Російського товариства антропологів. 1913 – членом Об’єднання антропологів Австрії. З 1917 року – професор зоології та антропології у Кам’янець-Подільському університеті. Видав книгу «Расовість українців» та підручник «Зоологія».

У 1918-19 роках був ув’язнений польською владою.

1922 року – співзасновник Українського таємного університету у Львові, завідувач музею НТШ, голова Товариства наукових викладачів ім. Петра Могили. 1928 року відправили на пенсію, і вчений розпочав працю над проектом «Книга знань». У 1930-35 роках вийшла друком фундаментальна праця «Українська загальна енциклопедія – книга знань» у трьох томах (у співпраці).

24 березня 1935 року його обрано головою НТШ.

Почалися репресії, і вчений опинився у Кракові, а згодом у Відні.

30 березня 1947 року у Мюнхені було відновлено діяльність НТШ і головою знову обрано Івана Раковського.

1 грудня 1948 року родина опинилася у США, у Нью-Йорку.

28 лютого 1949 року вчений помер.


Вітаємо усіх читачів із Днем знань, з початком нового навчального року.

Бажаємо творчих успіхів ученим українських академій наук,навчальних закладів, винахідникам і раціоналізаторам, учням Малих академій наук.

Чекаємо повідомлень про нові дослідження, розробки, винаходи.