А. Сердійчук
Житомирський державний університет ім. І. Я. Франка
Голодомор 1932 – 1933 років як негативний приклад людино центризму в політиці Радянського Союзу
Голодомор за своєю суттю не був, ані випадковим, ані унікальним епізодом у долі українського народу, тому потрібно до кінця усвідомити раз і назавжди, що це був один з етапів планомірного викорінення української нації.
Подіям 1932-1933 років передували не менш сумні і трагічні роки колективізації „посталінськи". На 1932 рік в Україні було колективізовано майже 70% селянських господарств.
Колективізація передбачалася в артільній формі. Починаючи з 1930 року, коли було опубліковано новий статут сільгоспартілі як перехідної форми до колгоспу, масово почали за наказом наркома землеробства СРСР Я.Яковлєва протягом трьох місяців усуспільнювати домашніх тварин і птицю.
В результаті селяни почали різати велику рогату худобу, що призвело до її скорочення в кількості.
План здавання продовольства колгоспами був такий високий, що на трудодні нічого було видавати, і колгоспники жили за рахунок своїх присадибних ділянок, які на початку 1930 року відвоювали після чого, колгосп став функціонувати у формі артілі. Але ж Сталін не міг з цим змиритись: у 1930-1932 роках колгоспна продукція просто з поля пішла на елеватори, без будь-якого відшкодування селянської праці. Після цього року колгоспники, в свою чергу, зосередили свої зусилля на присадибній ділянці. Частка України у створенні загальносоюзного фонду хлібних ресурсів різко впала. Але й при таких умовах надвисокі податки змушували селян розпродавати майно, худобу й залишати села. 1928-1931 роках, як зазначає В.Король, кількість селянських господарств зменшилась на 352 тисячі [11, 43].
Наступною передумовою було так зване „розкуркулення", коли було фактично знищено всі господарства заможних селян. Щоб придушити опір колективізації їх оголошували „куркулями" і висиляли на Північ або до Сибіру. Потім почали висиляти середняків і навіть частину бідняків. Куркулями вважали тих, хто використовує найману працю, має двох-трьох коней, стільки ж корів, реманент, певну кількість орної землі... На 1926 рік таких було лиши 4% в країні. На 10 березня було розкуркулено 1887 господарств, або 2,5%. До середини 1931 року з України було депортовано 98,5 тисяч селянських родин та експропрійовано до 200 тисяч селянських господарств [11, 43-44].
Люди розуміли, що маленькі діти не витримають тяжких випробувань і намагалися залишити їх на рідній землі. Вони сподівались, що їх виростять або односельці, або держава.
„Верхівка" в свою чергу дала наказ: безпомічних немовлят ні в якому разі не годувати і не брати їх, тому що ці немовлята "класово ворожі". Якийсь час маленькі діти жалісно плакали, і кінець кінцем, згасали голодною смертю. Ситуація ще більш ускладнилась з намаганням влади за всяку ціну виконати нереальні плани хлібозаготівель.
„Архівні матеріали розкривають, що безпосередньою причиною голоду на початку 1930 років у республіці стало примусове, з широким застосуванням репресій, проведення згубної для селянства хлібозаготівельної політики". Саме ці причини були опубліковані у книзі „Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів", яку підготував Інститут історії партії ЦК компартії України. Рік у рік становище із продовольством в українському селі ставало дедалі гіршим через грабіжницькі хлібозаготівлі. Внаслідок заготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932 року, в десятках сільських районів України розпочався повальний голод. Він тривав, поки визрів новий урожай, і забрав життя близько 150 тисяч селян [2, 8-10;11, 9].
Але Радянська влада дала Україні визнану міжнародним співтовариством державність, перетворила її на індустріально і культурно розвинену республіку, зібрала під управлінням Києва всі етнічні землі Українського народу. У світлі цих незаперечних здобутків звинувачення ВКП(б) у геноциді українського народу виглядали непереконливо.
Хлібозаготівлі – ось причина, яка лежала на поверхні. Відібрали хліб – прийшов голод. Зв'язок між цими явищами безперечний. Голод був і в районах України, населених національними меншинами. Голод був у Російському Поволжі.
Голодомор справді був геноцидом селянства (в Україні) й козацтва (на Кубані), поєднаним у часі з планомірним винищенням української інтелігенції. Тобто це був геноцид українців як нації. Це був масовий терор за соціальними і національними ознаками.
Сталін бажав під виглядом артілей насадити в селі комуни. Почалася колективізація всього підряд, аж до дрібної худоби і птиці. У відповідь піднявся могутній антиколгоспний рух. Генсек змушений був відступити і опублікувати у березні 1930 року в газеті „Правда" статтю „Запаморочення від успіхів". У ній він переклав відповідальність за „перегини" на місцевих працівників і подарував колгоспникам присадибну ділянку з коровою.
Сталінський відступ у березні 1930 року був декларативним. Мало того, що всіх, хто вийшов з колгоспів, знову загнали туди – це всім відомо. Усе, що вироблялося в громадському господарстві колгоспів, підлягало відчуженню. Та в радгоспах платили якусь заробітну плату, а колгоспники мусили задовольнятися тим, що одержували з „подарованого" присадибного господарства.
Тим часом небачена за глибиною й інтенсивністю економічна криза (вона дістала власне ім'я - Велика депресія) призвела до небувалого падіння світових цін на промислове устаткування. Радянські зовнішньоторговельні компанії радісно скуповували за валюту все, що можна за низькими цінами і на пільгових умовах оплати. Та незабаром ціни на сільськогосподарську продукцію впали ще більше. Довгострокових позик Радянському Союзу ніхто не давав, поки він не визнає царських боргів. Щоб заробити валюту доводилося продавати більше хліба. Хлібозаготівельні плани стали безрозмірними. Держава вилучила у колгоспів весь врожай, щоб збільшити експортні ресурси [9, 51-52].
Люди залишали працю на землі і вирушали до Донбасу. В артілі іменні Петровського на роботу в Донбас без дозволу правління вийшло 200 із 300 працездатних колгоспників.
Після переходу до суцільної колективізації в СРСР почалася стрімка урбанізація. З метою припинення не контрольованої урбанізації з грудня 1932 року в Радянському Союзі була запроваджена система внутрішніх паспортів [12, 8-11].
Політика Сталіна відносно України зводилася до гігантської спроби зламати спротив українського народу засобами фізичного насильства. При цьому, мабуть, не ішлося про тотальне вигублення українців, як це зроблено з кримськими татарами, волзькими німцями, калмиками та деякими північнокавказькими народами; для цього українці надто чисельні. Але Сталін послідовно йшов до того, щоб знищити всі активні українські суспільні групи, щоб таким чином, зробити з нації покірне знаряддя в руках кремлівських можновладців. Голодомор 1933 року цілком вписується в цю характеристику.
Як вже зазначалось вище, існує багато версій чому голодомор було організовано радянською владою саме на Україні і на землях заселених етнічними українцями. Це й спроби придушити нові прояви непокори селян, загнати їх у колгоспи та ін. Можливо, ці причини й мають вагу у спробі відповіді на дане питання, але найбільше, на нашу думку, сюди підходить версія П.Штепи. У книзі „Московство" він доводить, що „погром українського селянства 1933 р. і пізніше був ударом по ВСІЙ українській НАЦІЇ. Удар найсильніший з усіх у нашій історії. Його метою було захитати саму ОСНОВУ української нації" [35, 182].
ЛІТЕРАТУРА
1.33 — й: голод: Народна книга - Меморіал / Коваленко Л., Маняк В.
- К., 1991.
2. Голод 1932 - 1933 років на Україні: очима істориків мовою документів. -К., 1990.
3. Голодомор: причини й наслідки // Смертю смерть подолали: Голодомор в Україні 1923 - 1933 рр. - К., 2003 р.
4. Гриневич Л. Сталінська „революція згори" та голод 1933 р. як фактори політизації української спільноти // Український історичний журнал, - 2003. -№5.
5. Заворотный С., Положевец П. Операция голод: Восемь месяцев 1932 -1933 г.г. унесли миллионы крестьянских жизней // Комсомольская правда.
- 1990. - 3 февраля.
6. Корол В. Трагедія голоду 1932 1933 років: Погляд з відстані часу // Історія в школі. - 2003. -№ 11 – 12.
7. Костюк Б. Топор голодомора: (1933 г.) // Новое время. - 1998. - № 46.
8. Кульчицький С. 1933 рік: Сталінський терор голодом // Урядовий кур'єр. -2002. - 8 листопада.
9. Кульчицький С. Великий голод. // Історія в школах України. - 2003. - №3.
10. Кульчицький С. Геноцид українського народу: (Голод 1933) // Урядовий кур'єр. - 2000 р. - 25 листопада.
11. Кульчицький С. Причини голодомору 1933 р. в Україні // Історія України. - 2003.-№42.
12.Кульчицький С. Причини голодомору 1933 р. в Україні // Історія України. - 2003.-№43.
13. Морочко В. 'Торгсин": золота ціна життя українських селян у роки голоду (1932 - 1933) // Український історичний журнал. - 2003 . - №3.
14. Пиріг Р. Документи з історії голоду у фондах архівосховищ України // Український історичний журнал, - 2003. - № 5.
15. Старів С. Страта голодом. - К. - 2002 р.
16. Тернер Е. Голод 1932 — 1933 рр. В Україні очима французів, американців. // Всесвіт. - 2003 р. - № 1 - 2.
17. Шаповал Ю. Пролог трагедії голодомору. // Історія України. - 2002 р. - №43.
18. Колективізація і голод на Україні 1928 – 1933: Збірник документів і матеріалів. – К., 1992.
19. Марунчак М. Нація у боротьбі за своє існування: 1932 – 1933 в Украіні і діаспорі. – Вінніпег, 1985.
20. Международная комиссия по расследованию голода на Украине 1932 – 1933 годов. Итоговый отчёт 1990 год. – К., 1992.
21. Вербицький М. Найбільший злочин Кремля: Запланований штучний голод в Україні 1932 – 1933 рр. – Лондон, 1952.
22. Соловей Д. Голгофа України. Ч.І. Московсько-більшовицький окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовими війнами. – Дрогобич, 1993.
23. Великий голод в Україні 1932 – 33: Збірник свідчень, спогадів, доповідей та статей, виголошених та надрукованих у пресі в 1983 році на відзначення 50-ліття голодомору 1932 – 1933 рр. – Торонто, 1988.
24. Ярмусь С. Голод в Україні (1932 – 33): Чому? Спроба богословського висвітлення цієї трагедії. – Вінніпег, 1983.
25. Конквест Р. Жнива скорботи. – К., 1993.
26. Іващенко О., Поліщук Ю., Житомирщина шляхами історії. – Житомир, 1997.
27. Діброва С. Сталінська колективізація: погляд крізь час // Голод 1932 – 1933 на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990.
28. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 – 1928). – К, 1996.
29. Кульчицький С. 1933: Трагедія голоду. – К., 1989.
30. Голодомор на Житомирщині 1930 – 1934 рр., документи і спогади. // Кондратюк Р., Самолюк Д. – Житомир, 1993.
31. ДАЖО. Ф. п-127, опис 1а, справа 122, аркуш 42 – 43.
32. Улянич В. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921 – 1933 роках. – К., 2004.
33. Войтенко А., Іващенко О., Кузьмін О. та ін. Житомирщина: Історичний нарис. – Житомир, 2003.
34. Голодомори в під радянській Україні (Праці членів Асоціації дослідників голодоморів в Україні / Веселова О. та ін. – Київ – Львів – Нью-Йорк, 2002.
35. Штепа П. Московство. – Дрогобич, 2000.
36. Голод на Україні (1931 – 1933 рр.) // Український історичний журнал. – 1990. – №1.
37. Цаплин В. Статистика жертв сталинизма в 30-е годы // Вопросы истории. – 1989. - №4.
38. Радянська Україна. – 1988. – 6 серпня.
39. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України. – К., 1993.
40. ДАЖО. Ф. п-132, опис 1а, справа 126, аркуш 20 – 25.
41. Чорна книга України: Збірник документів, архівних матеріалів, листів, документів, досліджень, есе. – К., 1998.
42. Коломиєць І. Голодомор: спогади однієї родини. – К., 2003.
43. Марочко В. Про діяльність міжнародної комісії для розслідування голоду в Україні 1932 – 1933 рр. // Український історичний журнал. – 1993. - №10.
44. Шевчук В. Голод 1932 – 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів (критика) // Український історичний журнал. – 1991. - №5.
45. Шульга І. Діти голодомору: на архівних матеріалах Поділля // Київ. – 1993. - №8.
46. Голодомор 1932 – 1933 рр. на Україні (До 70-річчя): Бібліографічний покажчик / Люта О., Смочко Л. – Ужгород, 2004.
47. Махорін Г., Оленська І. Край над Унавою. – Житомир, 2006.
48. Кардаш П. Злочин. – Мельбурн – Київ, 2003.
49. Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття. – К., 1996.
50. Бойко О. Історія України. – К., 1999.
51. Іващенко О., Поліщук Ю. Житомирщина шляхами історії. – Житомир, 1997.
52. Кульчицький С. Між двома війнами (1921 – 1941 рр.) // Сторінки історії України ХХ століття. – К., 1992.
53. Панченко П., Вівчарик М., Голуб А. та ін. Смертю смерть подолали: голодомор в Україні 1932 – 1933. – К., 2003.
54. Хроніка голодомору – 33 // Житомирський вісник. – 6 серпня. – 1993.
55. Бабкова Т. Відкрито пам'ятники // Новий день. – 20 травня. – 1994.
56. Шатун К. Чорний рік // Радянська Житомирщина. – 1 жовтня. – 1992.
57. Ямковий І. Геноцид. – Житомир, 1999.
58. ДАЖО. Ф. р. 135, оп. 1, спр. 256. – арк. 33.