Друк
Перегляди: 4930

Доповідь доктора філософських наук,

професора, заслуженого діяча науки

і техніки України,

голови правління Товариства «Знання» України

Кушерця Василя Івановича

Відштовхнімося від Сковороди

3 грудня 2012 року минуло 290 років від дня народження мандрівного українського філософа, мислителя, видатної людини свого часу Григорія Сковороди.

Товариство «Знання» України як засновник Всеукраїнського народного університету ім. Григорія Сковороди ініціювало та взяло безпосередню участь у міжнародному форумі «Григорій Сковорода як гасло часу», що відбувся 1-2 грудня в Києві.

Постать Григорія Сковороди досить неординарна. Його філософські погляди та тлумачення буття людини не лише оригінальні, а й досить повчальні для людей сучасних, до того ж різних верств суспільства.

Його вчення й дослідження, що досі ще мало вивчені та осмислені, і зараз варті величезної уваги, хоча б тому, що за його життя, воно поширювалося не в книжному варіанті, а в рукописах та усних переказах. Саме це свідчить про його просвітницьку силу. Твори Г. Сковороди були видані тільки у 1861 році, через більш як півстоліття після його смерті, бо при житті філософ заборонив друкувати свої твори, але енергія його ідей була настільки потужною, що вона оволоділа широким загалом. Його ідеї знали Тарас Шевченко, Микола Гоголь та інші видатні люди.

Григорій Сковорода вважав, що, будучи освіченою та грамотною людиною (він знав декілька європейських мов, розмовляв українською і церковнослов'янською), краще відмовитися від багатьох земних благ – не мати ні домівки, ні сім'ї, подорожувати, сіяти зерна істини людського буття, безпосередньо серед людей, аніж повчати їх згори.

У світову філософію, як спосіб мислення, він заклав актуальні нині вчення про сенс буття як власного пошуку «іскри божої», «сродної праці», про науку, про щастя, і природженість людини до нього, про те, що людина покликана і зобов'язана бути щасливою. За його вченням, якщо щастя людське можливе, то воно мусить бути «не десь і не колись, а в кожен момент, тут і зараз». Щастя доступне кожному, незалежно від чину. Воно не « утверджене на піску плоті», а належить «до вічних і безплотних сутностей». Він зазначав, що щастя метафізичне (поза фізикою) та доступне всім і кожному.

Одним із перших у світі Григорій Сковорода вивів на центральне місце у філософії проблему людини. Суть людини – її внутрішнє єство, її рух, що виходить із плоті і формує її дух, як ідея формує матерію і оформляє хаос.

Особливим внеском Григорія Сковороди у світову філософію вважають сковородинівську концепцію свободи, як основної антропологічної риси людини. Саме наявність та відчуття свободи рівняє людину з Богом. Г.Сковорода – перший, хто порушив проблему в іншому ракурсі – не в абстрактному та розсудливо-механістичному її тлумаченні, де немає місця людині, а навпаки – в органічній поєднаності свободи із сутністю «істинної людини». Подібно до Діогена, він мріяв, шукав і духотворив нову людину, але часто-густо бачив перед собою, то «каркаючу ворону», то «свиню», яка живе не за статками, то «кічливу кобилу», то «шкіроздираючого вовка», тобто людей залежних від тілесних пристрастей.

Він вважав, що свобода, як природне право і обов'язок, не обмежуються лише ситуацією вибору або різними соціальними свободами (як соціальними правами), що їх відстоюють, і за які борються.

Все це надзвичайно важливо в його роздумах про «істинну людину». «Істинна людина» повинна бути вільною від гріха. Не лише буття в стані «не грішити» (тобто, «грішити і каятись»), а взагалі «не бути в стані грішити», бо люди, які допускають гріх, не здатні думати ні про кого, окрім себе, через те вони «не свобідні, бо залежні від своїх пристрастей».

Міру свободи він бачив у тому, що кожна людина сама має оцінювати своє життя, він говорив про свободу як «життя розуміюче».

Для філософа Сковороди було важливо не те, щоб «знати істину», а те, щоб «жити в істині». Для цього потрібні переміни в собі, щоб «зле нутро» не відкидало саму можливість «благої внутрішньої зміни». Людина повинна мати твердий внутрішній світогляд і знати межу своїх можливостей.

У цьому його філософському епізоді проявляється ситуація вибору: як людині поповнити і вибрати потрібну культуру, уміння мислити і розуміти своє призначення для «сродної праці». Як сучасно звучать ці слова!

Виходи премудрості – це виходи життя «божої іскри». Не розум від книг, а книги – від розуму. Закони суспільного «життя розуміючого» за своєю сутністю і є законами свободи.

Життя «нерозуміюче» – це безум'я, воно обов'язково «відійде, коли вичерпає себе, або самопожре». Чи це не про корупцію, що роз'їдає українське суспільство?

Безперечно, що філософські скороводинівські «винайдення» життєвих істин актуальні й у наші дні, вони надають нам можливість відштовхнутися від них у виробленні нової філософії із врахуванням сучасного життя.

Григорій Сковорода був знаною людиною. Він зустрічався із першими особами минулого суспільства, увібрав усі кращі знання і мудрість своїх учителів.

На той час його наставниками були мислителі світового значення – засновник могилянської академії, видатний філософ свого часу Петро Могила, Інокентій Гізель, який відомий своїм «Твором про всю філософію», Михайло Козачинський, Георгій Кониський, нащадок якого Олександр Кониський написав Молитву за Україну. Його друзями були відомий Паїсій Величковський, автор Молитви оптинських старців, до речі, його земляк, філософ Семен Гамалія та ін.

Філософські переконання Григорія Сковороди, що базуються на «тверді», за його висловлюванням, на якій базується все життя людини, її цінність, є тим наріжним каменем, від якого нам треба відштовхнутися і йти далі: розпочати «танцювати від пічки», яку у своїх творах означив наш видатний земляк філософ Григорій Сковорода.

Григорій Сковорода є, безперечно, українським мудрогенієм, вчення якого ще мало знане й досліджене. Його філософія не лише самобутня, а й така, що проливає світло на багато речей буття людини.

Голова правління

Товариства «Знання» України В.І. Кушерець