Друк
Перегляди: 2547

Василь Кушерець, доктор філософських наук, професор,

голова правління Товариства «Знання» України

Важко переоцінити роль і місце вченого в суспільстві.

Саме завдяки діяльності вчених світ є таким, яким ми його сприймаємо і творимо.

Особливе місце в українській науці належить доктору економічних наук, професору Університету сучасних знань, члену спілки письменників України Канигіну Юрію Михайловичу.

Він відомий світу не лише своїми науковими роботами (їх понад 400), серед яких 22 монографії, майже 200 науково-популярних публікацій, а й як оригінальний мислитель, інтелектуал найвищого ґатунку, який спрямовує мейстрім не лише економічних, а й філософських, історичних, етнологічних, інформаційних тощо думок у русло сучасного знання; формує тренд мислення і практики людини ХХІ століття.

Його домінантне кредо в даному сенсі полягає в тому, що до сучасного належить таке знання, яке випереджає людський досвід, а не слідує йому. Як правило, сучасне знання співмірне з вічністю і працює на неї. Адже вічність складається з миттєвостей сучасного. Бути вічним – це значить бути завжди сучасним.

Сучасність не тотожна теперішності, в основі якої лежать ті меми – ментальні віруси: ідеї і концепції, які формують наше мислення, надають смисли (наперед задані дії) тощо в спотвореному виді. Основний порядок парадигми людської екзистенції в даний час «Бути – діяти - мати» сприймаються багатьма людьми у зворотному порядку: «Мати – діяти - бути». Все більше і більше молоді «заточені» на такому знанні і досвіді, які швидко забезпечують кількість отриманої слави, грошей, влади, власності будь-якою ціною, тобто перемог, коли переможець отримує все.

Така теперішність лише посилює несвідому еволюцію через природний відбір. Сучасні ж знання, смисли забезпечують можливість свідомої еволюції через осмислений людський відбір. Сучасні вчинки вимірюються тим, скільки, завдячуючи Вам, отримали інші.

Всесвіт, як паноптичне всеозірне суспільство, що оповите мережею, подібною до інтернетової павутини сучасної свідомості, сукупність людських думок, які перетворюються на те, що згуртовує планетарне суспільство, надає її культурі унікальний характер, картину світу, яка насичує людство ціллю і сенсом існування.

Шлях до сучасного знання, на переконання Канигіна, – це перш за все кардинальна зміна уявлень про місце і роль людини в усьому світі. Людині, для якої відповідь на питання: «Хто я Є?» по відношенню до чого б то не було, у взаємовідносинах з чим би то не було та «Ким Я вибираю бути?», - є відповіддю на будь-які інші життєві питання. Нині все більше втрачають актуальність і все менше працюють питання типу: «Що робити?» і «Хто винен?». Натомість відповіді на питання: «Що я повинен робити?», «Як не дозволити своєму життю бути нічим іншим, окрім найвищої і найпрекраснішої версії із усього великого і прекрасного, що Ти Є?» - стають найактуальнішими запитами ХХІ століття у суспільстві знань. «Ти дійсно Є! Ти Є Тим, ким ти вибираєш бути!». У разі позитивних відповідей на кожному індивідуальному рівні ми матимемо надію, що ХХІ століття стане зоряним часом нашого біологічного виду.

Сучасні знання опираються також на метафізичні дослідження. Відомо, що ще Кант назвав метафізику «культурою розуму», а Гегель писав, що «освічений народ без метафізики подібний «храму без святині»».

Сучасна картина світу базується на дворівневій реальності – проявленого і непроявленого світів, яку Ю.М. Канигін увів у науковий обіг.

Реальний, видимий «людський» світ, не створюється фізично, а відкривається, вводиться в інформаційне поле людей.

В нашу епоху народжується нова «людська» реальність, яка вбирає в себе не лише проявлений, а й (в певній мірі) непроявлений світ, який доступний людині не лише на рівні віри, але все більше на рівні знання і практики.

Знання завжди опиралося на віру. Адже будь-яка людина не здатна почати все з чистого аркуша, та й не потребує цього. На вірі побудована вся медицина. Початкові базові знання при навчанні також даються через віру. Власне, сама по собі істина базується на вірі. Адже істина це не «що». В старому, класичному розумінні поняття істини як відповідність наших знань об’єктивним даним не працює, тому що в цьому сенсі ми маємо справу лише з відношенням наших знань до об’єкту. Істина – це «Хто» - суб’єкт. Істину несе в собі той, хто свою віру, опираючись на свої знання і досвід, перетворює у дійсність.

Віра є здійснення очікування невідомого і впевненість у невидимому (Євр.11.1), спосіб володіння тим, на що надієшся, субстанціювання очікуваного, спосіб гносеологічного передбачення.

На що людина фокусує свої наміри, то те й стає її реальністю і вона йде до неї з власної істини, власної мудрості. Таким чином, віра перетворюється в нові знання, а знання – в реальність. «По вірі Вашій нехай буде Вам», - говорив Апостол Павло. По суті, кожен може публічно сказати так, як говорив Христос: «Я є істина і життя і шлях».

Через власний досвід великий задум творіння, нарешті, стає людині зрозумілим, бо вона пізнає його в собі. Бог стає доступним людині не лише на рівні віри, але все більшою мірою і на рівні знання і практики. Він входить у нашу реальність через конструктивну метафізику, яка, в свою чергу, перетворюється завдяки сучасним наукам – квантовій механіці, наукам інформаційно-кібернетичним, неврології, біофізики тощо.

Нині більшість людей вірить у Бога, який став частиною нашої культури. Навіть атеїстичне протистояння вірі в існуванні Бога нині не має сенсу. Адже атеїзм живе не без Бога, бо кому ж тоді він буде протистояти. Такий атеїзм стає заручником Бога. Навіть французькі атеїсти-просвітителі Вольтер, Дідро, Руссо стверджували, що атеїстичних етносів на землі не було і не буває. Можна показово заперечувати існування єдиного та всемогутнього Бога, при цьому вірячи у значущість самої всемогутності. Це змусило навіть Ніцше сказати, що Бог продовжує існувати за всіх умов, навіть коли у нього не вірять. «Без поняття Бога – стверджував Д.Дідро, - яке складається із найпростішого складу слова, важко пояснити існування світу».

У своїх роботах Ю.М. Канигін переконливо показав, що на основі конструктивної метафізики, яка постійно змінюється завдяки сучасним наукам, Бог стає елементом нової символьної реальності, входячи в неї через душу людини, яка ізоморфічна (структурно і функціонально, але не фізично) подібна Богу. І якщо раніше Бог і душа людини виганялись із наукової картини світу, то багато в чому завдяки Канигіну, вони стають головними смисловими елементами в сучасній картині світу. Сам Всесвіт стає в новому уявленні як денотат (позначення) Людини – макрокосм. Згідно Григорію Богослову, людина це макрокосм, поміщений в мікрокосмі. Людина – це світ великий, поміщений в світ малий. Все що є в світі, є в людині, але крім цього в людині є свобода. Як людина створена Богом, так і Бог створений людиною. Кожну мить Бог виражає себе в людині з допомогою людини через Бога. Людина завжди стоїть перед вибором: яким повинен бути на цю мить створений нею Бог. І саме в цій миті життя завжди створює нове життя. Якщо взяти суто українську ментальність, то це виражається наступним чином: «Я у Батьку, а Батько в Мені», або: «Як клітина у всьому тілі людини, так людське тіло у Бога». Ось чому в нас є всі підстави сказати, що Людина вище ніж Космос, і вище ніж суспільство. І лише на цій основі Людина відповідає і за суспільство і за Космос. Вовк, наприклад, не відповідає за весь біоценоз, бо він є частиною біоценозу. А Людина відповідає і за вовка, і за зайця, тому що вона стоїть над їхнім харчовим ланцюгом. Ось через що людина відповідальна за все.

І через це кожна людина не повинна принижувати свою власну велич, бо, заперечуючи її, вона заперечує, що Бог існує в ній.

Така філософія людини жодним чином не означає, що ми повертаємося до обновленої релігії людини – гуманізму середніх віків, коли людина оголосила себе Богом. Сучасна філософія людини, згідно Канигіну, означає лише, що людина є гідна статусу Людини з великої літери, як син Бога – Батька, як наслідувача Ісуса Христа.

Про Ю. Канигіна як вченого, літератора, публіциста можна сміливо сказати, що він живе вчинками, а не роками. В часи Радянського Союзу він, як більшість чесних вчених намагалися удосконалити недосконалий союз, всіляко намагалися протистояти тим неймовірним економічним витратам на незначні, або недосяжні цілі. Цьому була присвячена кандидатська дисертація, яку він захистив після закінчення аспірантури економічного факультету Московського університету.

В 1973 він році став наймолодшим доктором економічних наук в Радянському Союзі. Діяльність його як вченого економіста, професора уже з 60 років минулого століття була сконцентрована на вивчення проблеми побудови «економіки знань», про що в світі заговорили на 50 років пізніше.

Роботи на цю тему були настільки резонансними, що за рекомендацією академіка Г.І. Марчука – його затвердили на посаду вченого секретаря Президії Академії наук СРСР з економічних та гуманітарних наук і деканом економічного факультету Новосибірського університету за сумісництвом.

Працюючи в Новосибірську, його призначають куратором 19 регіональних інститутів, відділів і третьої за величиною в СРСР бібліотеки в Новосибірську. Про Ю.М. Канигіна говорять як про вдумливого та ініціативного науковця.

Як лектор Товариства «Знання» виступає з лекціями, багато пише про проблеми реформування економічного господарства, які пов’язані з утвердженням нового економічного мислення. Економічно мислити, стверджував Канигін, треба згідно з законом максимального виробництва натурального продукту, що актуально й нині:

Якщо мислення і дії правильні щодо вимог закону, то країна створить і реалізує стільки натурального продукту, який забезпечить усім платоспроможний продукт і стабільність цін.

По сучасному звучали також його думки в далеких 70-х роках ХХ століття стосовно стратегії проведення економічних реформ, які включають у себе зміну економічного мислення не лише влади, а й населення, бо, як люди мислять, так вони і діють, такі отримують результати, так і живуть. Без масової підтримки реформ з боку населення вони не відбудуться.

Зустріч у 1976 році в Новосибірську з українським академіком В.М. Глушковим докорінно змінила його долю. Він погодився на пропозицію, взяв участь у конкурсі й у січні 1977 року став завідуючим відділом наукового потенціалу Інституту кібернетики Академії наук України.

Саме в той час бурхливо розвивається кібернетика, створюються АСУ - технологічні та організаційні системи управління. Ю. Канигін поринає з головою в нову науку. Він тісно співробітничає з академіком В. Глушковим, часто виїжджає з ним до Москви, де бере участь у виконанні программ військово-промислового комплексу. В Україні створюються перші електронно-обчислювальні машини (ЕОМ).

Його захопила інформатика, він з головою поринув у цю нову для суспільства науку.

У 1980 році Юрій Михайлович створює перший в СРСР підрозділ з інформатики - Лабораторію теоретичних проблем інформатики. За прикладом Києва в багатьох містах СРСР перейменовують відповідні підрозділи з програмування на інформатики. У цьому ж році виходить у співавторстві із Глушковим монографія «Основи економіки машинної інформатики», що стала першою роботою з інформатики в СРСР.

У співавторстві з В. Глушковим Ю. Канигін опубліковує більше двох десятків статей, брошур, книг, в яких йдеться про інформатику як нову фундаментальну науку, що є не просто розділом кібернетики, а навпаки, вона набагато ширша від неї. Вчений бере активну участь у дискусіях , що точаться на сторінках різних видань стосовно того, чи є інформатика наукою про інформаційні програми, чи комп'ютерною системотехнікою та ін. Дискусійні та пропагандистські статті Ю. Канигіна друкуються в газетах «Правда», «Комсомольская правда», журналі «Техника молодежи» та ін. Виходять книги в «Науковій думці» «Основи теоретичної інформатики» («Основы теоретической информатики», 1991), спільно з В. Михалевичем у Політвидаві України виходить монографія «Кібернетика в житті суспільства» («Кибернетика в жизни общества», 1985), спільно із 3. Ткачуком - книга «Українська мрія», 1996. Книги Ю.М. Канигіна про інформатику видаються за кордоном, зокрема французькою, англійською, монгольською мовами.

Ю. М. Канигін спільно з В. Глушковим настирливо відстоює інформатику як основу модернізації суспільства, як безпаперову машинну документалістику. Термін «інформація» дехто розумів як газетний жанр, а інформатика розумілась як документалістика чи розділ бібліотекознавства.

Безкомпромісний прихильник інформатики Ю.М. Канигін з прикрістю пригадує, що окремі вчені України не зрозуміли до кінця переваг нової науки інформатики і Україна втратила свій престиж як науковий центр інформатизації. Інститут кібернетики був розшарований на декілька наукових закладів.

Учений вважав, що інформатика пов'язана з базами знань, а не з базами даних, як ЕОМ. Через деякий час вже на ЕОМ третього покоління стали обробляти смислову інформацію. Нині прогнози Ю.М. Канигіна підтвердилися і ми є свідками формування інформаційного суспільства, хоча Україна мала шанси в інформатиці бути попереду багатьох держав.

Можна упевнено вважати, що Юрій Михайлович зробив величезний внесок у розвиток інформатики як науки. Він організував у Києві в 1984 році першу Всесоюзну наукову конференцію з інформатики, читав перший навчальний курс з економічної інформатики в колишньому інституті економіки (тепер академія імені В. Гетьмана). В 1989 році в Москві виходить його спільно з Б. Зотовим навчальний посібник для старшокласників «Що таке інформатика?» («Что такое информатика?) тиражем 200 тисяч примірників.

У 1993 році він ініціював створення Української академії інформатики і нині є її академіком.

З 1990 року він завідуючий відділом соціального інтелекту Інституту соціології Академії наук України, пізніше стає головним науковим співробітником Центру досліджень наукового потенціалу та історії науки Національної академії наук України, головним науковим співробітником Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАНУ, професором Університету сучасних знань, а за сумісництвом - провідний науковий співробітник Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАНУ».

Ю.М. Канигін був членом Спілки журналістів СРСР, є членом Спілки письменників України. З-під його пера в різних видавництвах вийшло немало книг з історичної тематики, зокрема така відома широкому загалу книга як «Шлях аріїв», яка була перевидана 27 разів, «Альтернативна історія Русі» («Альтернативная история Руси»), «Останні часи» («Последние времена. Новая парадигма істории»). В минулому році у видавництві «Знання України» надрукована книга, написана спільно з В. Кушерцем, «Слов'янський світ. Місце і роль України» («Славянский мир. Место и роль Украины») та ін. Спільно з земляком Ю. Батюшиним він видав книгу «Відкриття городища» («Открытие городища»), в якій обґрунтовується достовірність, що саме поселення Городище стало колискою виникнення Донецького басейну як вугледобувного та металургійного центру.

Досить відома його плідна співпраця з українським мислителем Миколою Руденком – земляком Ю.Канигіна (їх батьки працювали на одній шахті). Він відкривав для Ю. Канигіна нові грані існування людини, по-новому дивився на виробничі та природні сили, енергію економічного зростання та прогресу, наблизив до відкриття Біблії як системного знання. Даруючи свою книгу «Енергія прогресу»(«Энергия прогресса») М. Руденко написав : «Батькові науки, яку можна назвати філософією історії, - дорогому Юрію Михайловичу Канигіну. Я щасливий, що це народилося на нашій землі - в Україні. 27 лютого 2001 року».

Багатогранний талант Юрія Михайловича з великою силою та ентузіазмом проявився у співпраці із Товариством «Знання» України. Результатом творчої дружби стало немало книг , підготовлених спільно з ним, що видані у видавництві «Знання України», зокрема «Біблія і наука», «Альтернативна історія» («Альтернативная история»), «Посткласична історія (вузлові моменти)» та ін.

Знаючи особисто не один рік Юрія Михайловича, можу стверджувати, що це Людина з великої літери, принципова, надійна, відповідальна. Як професор Університету сучасних знань він завжди знаходить час взяти участь в університетських конференціях, круглих столах, є опонентом під час лекцій, що проходять в конференц-залі Товариства «Знання» України.

Ю.М. Канигін повний сил, задумів, завжди в пошуку нового, на вістрі сучасних знань.

Ніяких офіційних нагород Канигін ЮМ. не має. Але задоволений тим, що є у нього постійний читач. Книги його читають і визначають як патріота, інтелектуала і духовну особу.